Серця, що плутаються
Розділ 9. Тихе усвідомлення
Вона помітила це не одразу. Не було грому чи різкого удару в серце. Це прийшло тихо — як світло, яке запалюються саме тоді, коли ти вже не боїшся темряви.
Вона зловила себе на тому, що хоче розповісти йому про все першим. Про дрібниці. Про радощі. Про страхи. Його ім’я з’являлося в думках частіше, ніж вона дозволяла собі визнавати.
Одного вечора вони сиділи поруч, дивилися на місто, що світилося вогнями. Між ними було
— але не порожнє. Воно було теплим.
Він випадково торкнувся її руки. Вона не відсмикнула. Навпаки — відчула спокій. Той самий, якого їй так довго бракувало.
— Ти змінилася, — тихо сказав він.
— Я просто навчилася не тікати від себе, — відповіла вона.
І в ту мить вона зрозуміла: їй не страшно уявляти його поруч у своєму завтра. Не страшно відкривати серце знову.
Це було не кохання з болю.
Це було кохання з тиші.
І саме тому — справжнє.
#508 в Молодіжна проза
#4647 в Любовні романи
Відредаговано: 11.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
