Серця, що плутаються
Розділ 8. Коли поруч стає тепло
Вони почали бачитися частіше. Без домовленостей, без планів — просто так. Інколи це була кава після занять, інколи коротка прогулянка містом або мовчання на лавці в парку.
Він не ставив зайвих запитань і нічого не вимагав. Просто слухав. І це було дивно приємно — бути почутою без потреби щось доводити.
Вона розповідала йому про роботу, про втому, про мрії, які боялася озвучувати іншим. А він ділився своїми думками — простими, чесними, справжніми.
Одного разу вона помітила, що чекає цих зустрічей. Не як чогось великого — а як тепла. Як дому.
Вона зловила себе на думці, що усміхається, читаючи його повідомлення. Що не порівнює його з кимось із минулого. Що не боїться бути собою.
— Знаєш, — сказала вона якось, — з тобою легко.
Він усміхнувся:
— Бо я нічого не намагаюся забрати. Я просто поруч.
І саме тоді вона зрозуміла: це почуття росте тихо. Без болю. Без боротьби. Без страху.
Можливо, справжнє кохання не з’являється раптово.Можливо, воно просто залишається — день за днем.
#491 в Молодіжна проза
#4516 в Любовні романи
Відредаговано: 11.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
