Серця, що плутаються
Розділ 5. Коли мовчання говорить більше
Вона сиділа за столиком у кав’ярні після зміни, дивлячись на холодну чашку кави. Людей майже не залишилось, а в голові було надто голосно. Думки плуталися, як і її почуття.
Він — той, кого вона любила — більше не приховував, що щасливий з іншою. Вона бачила це в його очах, у його спокої. І саме це боліло найбільше. Бо іноді найважче — не втратити людину, а зрозуміти, що вона ніколи не була твоєю.
Двері кав’ярні тихо відчинилися. Зайшов він — хлопець, який її любив.
— Я не хотів тиснути, — сказав він тихо. — Просто… я хотів знати, чи є в мене шанс.
Вона підняла очі. У них було багато — втома, сум, правда.
— Ти дуже хороший, — прошепотіла вона. — Але я не можу тебе обманювати. Моє серце зараз не вільне.
Він кивнув. Без образи. Без злості. Лише з тихим болем.
— Я розумію, — сказав він. — Я просто хотів, щоб ти була щаслива. Навіть якщо не зі мною.
Коли він пішов, вона відчула сльози. Не тому, що втратила. А тому, що вперше була чесною — і з ним, і з собою.
Вийшовши на вулицю, вона глибоко вдихнула нічне повітря. Можливо, любов — це не одразу знайти «свого» людину. Можливо, це шлях до себе.
І цього вечора вона зробила перший правильний крок — перестала триматися за те, що не могло бути її.
#524 в Молодіжна проза
#4770 в Любовні романи
Відредаговано: 11.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
