Оповідання

- Тихіше, тихіше! У нас в рядах поповнення.

- Жовторотий. - тихо пронеслося по рядах і зашаруділи в повітрі здавлені смішки.

- Тихо, я сказав! - Іванич різко перервав команду і продовжив, - Новачок, значить. Прибув до нас з самої Академії, так би мовити. Приніс свіжий погляд на усталений уклад. Хех. - Смішок Івановича змусив хлопців посміхнуться. Начальник поклав руку на плече молодого дарування, передаючи йому слово.

- Добрий день, - Мишко злегка соромливо посміхнувся, - Мене звуть Микола і я радий з усіма познайомитися. Відтепер я буду сумлінно нести вахту разом з вами у самому відповідальному органі нашого організму - "Серцевому патрулі". Присягаю бути сміливим і відважним перед обличчям небезпек і швидким немов стріла в хвилини відчаю.

- Пора б уже давно переробити нашу клятву, - шепнув Наумич на вухо сусідові.

- Хто сказав?! - Начальник стрельнув очима по рядах і примружився, ніби подумки намагаючись зрозуміти, чи на місці його яєчко.

*****

Аромат свіжої крові і червоні візерунчасті виступи розбурхували нерви.  Перший день роботи і його відразу назначили до Серцевої м'язи.  Мишко і правда фартовий хлопець.  Ще на першому курсі в Академії М. він з першої сесії став найкращим за останні п'ять курсів і стрімко набирав обертів мріючи тільки про одну мету - потрапити сюди, в царство справжніх пригод.  Решта хотіли отримати посаду в мозковому центрі або в крайньому випадку в Управлінні нервовою системою, але Микола за розповідями діда знав, що найкраще місце в цьому світі саме тут, в центрі всього організму.  Йому приставили наставника в особі все того ж Наумовича, як самого досвідченого інструктора.

 - Значить, слухай мене, пацан і будеш жити, зрозумів?

 - Зрозумів.  - невпевнено кивнув Мишко.

 - Значить, тут у нас насоси, ну це зрозуміло, це ще в школі проходять.

Вони рухалися повільно по гладким і дочиста очищеним коридорам.  Праворуч і ліворуч стіни були напівпрозорі і можна було побачити, як циркулює кров по венах, іноді стрибками, іноді рівною річкою тече, а іноді майже завмирає на місці.  Біля одного збільшеного венозного протоку Мишко і зупинився, заворожено спостерігаючи за перебігом самого життя.

 - Гей!  Професор!  - Наумович смикнув хлопця за плече, - Тут тобі не Легені, тут працювати треба.  Чуєш?

 - Значить, слухай далі.  Тут у нас найбільш проблемна ділянка, запам'ятовуй.

 - Я занотую, - в руках у новачка миттєво виникли перо і аркуш паперу.

 - Хм.  Професор.  Ну пиши.  Значить, тут у нас найбільш проблемна ділянка, тридцять два бі.  Пишеш?  Ага.  Значить, потрібно чергувати цілодобово, її постійно прориває.

- Чому прориває?

 - Тому що шви ще не загоїлися.  От на мою голову прислали, академіки хр ... - Наумович чортихнувся в сторону, але тут же повернувся до науки.

 У відсіку тридцять два бі з усіх боків зяяли чорні отвори.  Всі стіни, підлога і навіть стеля куди вистачало погляду була встелена зяючими чорними дірами, немов армія кротів пройшлася недавно по м'якій породі і вирила незліченну кількість маленьких тунелів.  Придивившись ближче, Мішко зрозумів, що це скоріше не дірки, а довгасті чорні грубі нитки, що здавалося прошивали одна іншу наскрізь.  Шви, здогадався він.  Таких величезних швів і в такій кількості він ніколи не бачив.

 - А що тут сталося?  - перо в повітрі описувало повільне коло по відсіку.

 - Чоловік зрадив?

 - Та ви що?  - жахнувся Микола.

 - Так, - цигарка сама вискочила з нагрудної кишені Наумовича і потягнулася до рота, - Два роки тому трапилася аварія.  Наших сто двадцять три полягло.  Ледве тоді залатали діру.  Думали не виживе.

 Вогник невесело спалахнув, додавши криваво яскраві фарби до сумного видовища.

 - І часто таке буває?

 - Ну як часто.  Значить, буває по-різному.  Он бачиш рубець, майже зрісся зі стінкою того відсіку?  Ага.  Це перша любов була - легка наївна, тому не сильно небезпечна.  Швидко залатали і поїхали далі.  А он бачиш на підлозі шрам видно?  Це було років десять тому - наречений весілля скасував.  Ага.  Там майже ніхто не постраждав, але теж сильний прорив був.

 - Ого.  У вас тут не засумуєш.

- А ти думав, хлоп'я.  Тут тобі не за партою підручники студіювати, тут життя рятувати потрібно, розумієш?  І адже кожен день стежити за ними потрібно, щоб шви не порвалися, що не зносилися.  Підтягувати де потрібно, полірувати де треба.  Роботи вистачає.  Нічого, ти швидко втягнешся.  Тут тобі науку Наумович покаже ....

 Мішко не слухав далі, він думав про складність і величезну відповідальність його нової роботи.  І правда, це вам не сигнали контролювати в мозковому центрі, і не повітря переганяти, тут життя.

****

Два місяці пройшли непомітно.  Наумович виявився прекрасним наставником, хоч і дещо матершинніком.  Але цю його слабкість Микола йому прощав, за досвід і добре ставлення до себе.  Все йшло гладко і солодко.  Кров весело текла по венах, пульс тарабанив в робочому порядку.  Тільки одного разу, коли Мишко був на вахті, їй подруги подарували давно бажаного кошеня, і пульс збожеволів.  Він навіть трохи жовту кнопку екстреної евакуації не натиснув, але обійшлося.  Виявилося, напад радості і пульс зашкалило до межі.

 - Наумович?

 - Пане професоре, я вас уважно слухаю, - кличка таки приклеїлася з самого першого дня.

 - А я чув від одного викладача, що є якийсь засіб, яке всі рани і рубці може загоїти в один присід, і щоб без швів.  Це правда?

- Ох вже цей молодняк, - крякнув Наумович і зашипів цигаркою, - Вічно ви цю байку на хвості зі своєї Академії приносите.  Немає такого засобу.  Міф це.

 - Так уже й міф?  Не буває диму без вогню.

 - Не буває, це вірно.  - Наумович задумався на хвилину, затягнувся міцніше і видихнув величезну сизу хмару диму прямо в стелю під верхні канали.

 - Ну, чув я про таке.  Правда сам не бачив.  А я людина літня, багато побачив і скажу тобі одне.  Диму без вогню то не буває, а засіб це - чиста туфта.  Розумієш?