Розділ 2. Дослідження дару

2005 рік, Кіровоград

Скажу чесно, коли я дивилась кіно про дар передбачення, мені точно здавалося це неймовірно крутим. Хіба ні? Ти або дізнаєшся про майбутній злочин та перешкоджаєш злочинцю, рятуєш друга від неминучої загибелі або вгадуєш виграшні числа з лотереї та отримуєш мільйон чи два мільйони. Ну, це залежить від виграшної суми.

В мене ж нічого такого немає. Я купила три лотерейні квитки в КЕНО і вгадала лише по одній виграшній цифрі. Вже щось?

А от і ні, виграш нульовий. От тобі й дар передбачення. Фуфло якесь, а не дар. То може все неправда?

Я перечитала щоденник Неллі Соловей та зрозуміла, що в ньому було вирвано багато сторінок. Що було з її родиною після 25-го року? Цього, блін, ніхто не знав в деталях. Однак мій дідусь Володимир, син Неллі та прадіда Андрія, що народився в 1935 році, був прямим доказом того, що щось про майбутнє бабуся таки знала.

З останнього доступного запису зрозуміло, що вона втратила свій дар, але були й наступні таємничі записи зі щоденнику, які чомусь були вирвані з нього мало не з корінням. Трясця! Замість пояснень, я лише отримала ще більше питань. Вирішила запитати батька, зрештою це ж родичі по його лінії:

– Татку, а якою була бабуся Неллі?

– О, твоя бабця Ніна була ще тією занозою. З нею міг справитись тільки дід Андрій, - тато замріяно подивився на мене. – А знаєш, зовні ти на неї дуже схожа. Те саме золотаве хвилясте волосся, зелені очі, маленький носик та круглі щічки. Дідусь казав, що вона відьма, але ж як він її любив. Цікаво, що коли ти вже мала народитися, баба Ніна постійно повторювала: «Я мушу її побачити, покажіть мені маленьку дівчинки». А ми ж не знали, що буде дівчинка. Бо ти постійно дупою розверталась на дослідженнях. Твоя мама навіть боялася, що вона на тебе якусь порчу наведе чи що. Ну знаєш, твоя мамка, вічно щось як придумає собі! Але коли старенька прийшла до лікарні, взяла тебе на руки та щось ніжно бурмотіла, а ти вже тоді посміхнулась. Ми всі здивувались, але найцікавіше було те, що вночі бабусі Неллі не стало. Здоров’я в неї було прекрасне, вона майже до 100 років дожила, але тієї ночі просто заснула і більше не прокинулась.

– Прикольно, чому я раніше не знала цієї історії?

– Бо ти не питала, - тато посміхнувся. – Тобі раптом стала цікава історія родини, в школі щось таке задають? От ми в радянських школах фігнею не страждали, в нас завжди було чим зайнятись: то в турпоходи ходили, стріляти вчились, вогонь розводити, політику партії вчили. Мамка твоя була жовтенятком, ось диви фото.

Він дістав з альбому старий знімок, на якому мамуся в червоному головному уборі та в характерній формі стола із прапором СРСР. Вона посміхалася, а мені від того фото стало моторошно. Не знаю чому, але згадка про Радянський Союз завжди викликала в моєму серці тривогу та страх.

– Тату, а в Радянському Союзі добре жилося?

– Хм, складне питання. Ми голодні та босі були, поки дід не почав халтури брати на роботі. До речі, бабуся Неллі та дід Андрій ніколи не любили радянську владу. Це було дивно, бо ж дід Андрій був прокурором НКВД. Люди його боялися та поважали, він і війну пройшов, героєм був. Коли дід Вова заявив, що піде служити до збройних сил Радянського Союзу, той його мало з хати не вигнав. Сварились довго, та діда Андрія не переспориш. Так і пішов твій дідусь на архітектурний, ще в інституті з бабусею познайомився. А згодом і я знайшовся, кхе-кхе, в капусті.

– Просто часто чую, що люди мріють про Союз Радянський, а на уроках історії Надія Миколаївна навпаки намагається нам пояснити, що то темні часи були і не дай Бог повернуться.

– Ну, доню. Багато поганого було, але ж і зараз не солодко. На щастя, зараз люди хоч якісь права мають. Чого варта тільки Помаранчева революція, люди вийшли на майдан і домоглися свого.

– Це ти про Ющенка та Януковича?

– Ну так, Яник то взагалі бандит та маріонетка. Ющенко хоч трохи кращий. Та знаєш доцю, всі політики – брехуни та злодії. Їм нема діла до народу, аби за гречку голосували, що вони могли свої кармани набивати.

– І що, ми нічого не можемо змінити? І чому ми голосуємо за гречку?

– Та де нам. Ми люди прості та бідні, а там гроші такі крутяться, що тобі навіть не снилося. Нічого ми не можемо змінити, та можна пробувати. Побачимо. Виростеш, зрозумієш.

– Ну ти виріс, і зрозумів, чому люди за радянщиною сумують?

– Бо простіше було. Думати не треба. На заводах дозволяли красти та бухати, все за могоричі вирішувалось чи через зв’язки. А що зараз? Бандити у владі, бандити на вулицях. Чесно працювати треба дуже багато, та й не можна чесно великих грошей заробити. Тому ми і бідні. Не було хорошого нічого в тому Союзі, та люди адаптувалися, звикли так жити. Тепер по новому треба, а ми думати не вмієм, все чекаємо, що хтось прийде і всі проблеми вирішить.

***

Неллі була впевнена, що Радянський Союз – то зло, то від чорта. І занурившись в вивчення історії України, я зрозуміла, що вона була ой як права: голодомори, розстріли, паніка та страх, доноси на сусідів, знищення літературних та політичних діячів, шістдесятники, ГУЛАГ… цей список можна продовжувати і далі. То за цим сумували усі ці бабусеньки та дідусі? Жах, морок. Як добре, що Україна стала незалежною.

Зараз читати усі матеріали про голод та війни було так дико. Та невже люди не могли інакше вирішити питання? Мирно. Скільки ж людей було вбито, просто так. І постать Сталіна в історії взагалі мені здалася гіршою, ніж Гітлера, то чому ж тоді деякі люди в моїй країні досі ним пишаються? Пишаються вбивствами та мордуваннями. Може я щось не так розумію?