08.05.1913

Мені знову наснився дивний сон, але він був не таким як раніше, бо я не була сама собою. Все відбувалося в будинку Андрія: у двері постукали, а потім зайшли двоє чоловіків, яких я раніше ніколи не бачила. Вони шукали Андрія Вільного, тому Клавдія впустила їх та приготувала чай, а Андрій закінчив поратись із дровами на подвір’ї та приєднався до своїх гостей:

- Доброго вечора, шановний! Чули про вас багато хорошого та цікавого від людей, - із хитрою посмішкою мовив високий сивий чоловік у дивному схожому на військовий одязі.

- І вам доброго, панове, чим завдячую такій чудовій компанії на вечір? Ніхто не попередив мене про ваш приїзд, а отже окрім чаю нічого серйозного для застілля не маю, - Андрій звучав доволі суворо та спокійно, але в його голосі я відчувала напругу. Він знав цих людей, вони насторожували його.

- Думаю, ви теж мали чути про нас – есери в народі, захисники селян та робітничого класу, - знову заговорив сивочолий гість, а молодий хлопець в окулярах поряд із ним трохи засміявся.

- Партійні ми, - мовив молодик, - хотіли б і вас бачити у наших рядах. Бачте, пане Вільний, царська влада не дуже вже справляється зі своє роботою, коли такі як ви спокійно сидять вдома та вечеряють із родиною на ганку, - знову гидка посмішка та несправжня повага до співрозмовника.

- Хм, і чим це я вже завинив перед царем, що не можу сидіти вдома увечері? – Андрій вимовив цю фразу доволі жорстко та із викликом.

- Ну як це… Як там ваші друзі величають себе? Народно-визвольний рух, здається так? Грабунки, вбивства людей царя, наруга над родинами графів, царських офіцерів… Цей список можна продовжувати і далі, але ж у будь-якому випадку ваше угруповання, воно… Як би це сказати, злочинне. Хоча подейкують, ніби ваші хлопці Вас поважають, бояться, слухаються… Та й Ви не звичайний бандит, а людина військова, людина честі.

- Хай так, до чого ви ведете? – обірвав тираду незваного гостя Андрій.

- О ні-ні, пане Андрію, ні в якому разі ми вас не сварити та засуджувати прийшли. Як можна! Навпаки, ми хочемо запросити вас до нашої партії разом із вашими друзями. Нам потрібні сильні, вправні хлопці, тим паче із військовим досвідом. Ми б могли надати вашій діяльності більш організований вигляд, законний, так би мовити.

- І що я маю для цього зробити? – я відчувала, як Андрій зацікавився, але не хотів показувати це есерам.

- Та нічого нового, працювати і надалі над створенням стійкого опору царській владі. Разом з нами звичайно, пропагуючи та проживаючи наші ідеї. Тільки уявіть, що ми зможемо створити спільними зусиллями. Українська земля буде вільною від імперського впливу, а може і ціла імперія скине царя, який вже відверто не справляється із тяжкою ношею влади…

- А якщо я відмовлюся?

- Ваше право, ваше право звичайно. Однак ми люди законослухняні, можемо допомогли офіцерам царя знайти та знешкодити банду головорізів, що зазіхають на владу монарха… Та ви ж не давайте відповідь зараз. Подумайте трохи, а завтра ми зайдемо знову. І Ви вже підготуйтеся краще, приготуйте смачну вечерю, напої не завадять. Хто знає, може це буде останній Ваш вечір вдома. Проведіть час із родиною. Не прощаємось!

Весь цей час я дивилась на гостей есерів не своїми очима, а очима Андрія. Я ніби була учасником подій, що не міг нічого зробити – тільки споглядати. А потім я прокинулась. Серце вистрибувало із грудей, калатало. Що це було?

***

Весь день я була саме не своя, ще й Андрія не було вдома. До вечора ми із Женьою гуляли у степу, а ввечері я боялась повертатись додому. Щось підказувало мені не йти назад так рано, однак почало сутеніти і ми мусили чалапати назад. І вже біля будинку моє серце знову щеміло від болю, бо я побачила як з нього виходив вже знайомий мені сивочолий чоловік у формі та молодик в окулярах. Вони подивилися на нас із Женею, криво посміхнулись та пішли десь у сторону центра Юзефполя. Може це якийсь жарт? Може мій сон дурня, а цих двох я просто десь бачила раніше?

Зайшовши у будинок я побачила три склянки з чаєм, саме такі як у моєму сн,і та Андрія, що сам один сидів за столом зі скляними очима. Мені треба було із ним поговорити, але що сказати? Що я знаю про есерів, про погрози, про складний вибір, який йому треба зробити? Що я з ним і на його стороні? Та ми ж чужі люди, нібито. Швиденько вклала спати втомлену Євгенію, а сама вийшла попити води і вже збиралася вкладатись.

Андрій так і сидів на кухні, навіть не торкнувшись вечері, яку старанно приготувала Клавдія Семенівна. Чорт мене тягнув за язика, але я підійшла до Андрія і тихо заговорила:

- Все буде добре, Андрію, йди спати.

- Я ще трохи посиджу. Ти побудеш зі мною? – якесь надто дивне емоційне прохання, але без наказу, без спору, ніби йому це справді потрібно. Я поруч. Ледь стрималася, щоб не запропонувати йому сходити до Одарки…

- Трохи можу.

Ми довго сиділи мовчки при світлі тліючої свічки і я знову відчула якесь невимовне тепло усередині. Із Андрієм приємно було навіть просто сидіти поряд без розмов та поцілунків. Це дивно, бо ж із Степаном Нікольським мені взагалі не подобалось бути поруч. І ні з ким іншим.

- Якби в тебе був вибір між правильним але згубним і неправильним але можливо найперспективнішим рішенням у твоєму житті, що б ти обрала? – запитав Андрій.

- Хіба можна обирати згубний варіант? – відповіла не замислившись.