15.01.1913

Вчора приїхали мої батьки. Матінка завжди квітуча та із загадковою посмішкою, вона ніби щось таємне знає, а батько постійно у своїх надуманих світах, далеких від реальності. Я думала, що шокую його своїм проханням про фінансову допомогу для утримання маєтку, однак він здивував мене ще більше.

Виявляється весь останній рік Степан Нікольський регулярно брав у нього кошти в борг на різні домашні потреби: зробити альтанку у дворі, купити саджанці для саду, відправити МЕНЕ на лікування до Парижу. Але найдивнішим було те, що батько був злим на мене, адже за словами Степана саме я була надто марнотратною та не вміла розпоряджатися грошима.

Зі сторони це виглядало так, ніби я витягнула всі соки із батечка та графа, прикриваючись дитиною та власними потребами. Врешті-решт я просто погодилась із татом, щоб він не продовжував свою тираду про глибоке розчарування, бо ж він влаштував мені краще майбутнє замість сільських хат. От тільки він ніколи не питав мене, чи потрібне було воно оте одруження із графом, дворянство, дитина від нелюбого чоловіка…. Ні, Євгенія – моє золоте дитя і вона ні в чому не винна.

Після розмови із татом мені конче потрібна була перерва та свіже повітря. Коли вийшла на балкон, я помітила маму у тіні лип та берез. На фоні засніженого степу її силует у розшитому бісером та коралами червоному жупані виглядав особливо казковим. Вона дивилася прямо на мене та ніжно посміхалася, а потім махнула рукою, ніби закликаючи до себе. Звичайно ж я пішла до неї, добряче закутавшись у тепле пальто.

- Донечко моя, ти стала така доросла. Не зважай на батькові «гречності», він дуже любить тебе. Просто, просто не вміє це показати інакше.

- О, тож коли він зруйнував моє життя, то було виключно із найкращих побажань? – вона розсміялася так легко та голосно, що мені аж стало світліше на серці.

- Він не зруйнував твоє життя, ти ж могла відмовитись та бути категоричною, але ти вирішила стати дружиною Степана Нікольського, чи не так? – слова ніби кувалдою створили справжнє відлуння в моїй голові. – А тепер, мила, ти графиня, - мама поклонилась мені у жартівливому жесті та знову посміхнулась.

- Ага, графиня Нікольська, - чітко вимовила я.

- Ну от і дивись. Ти стала графинею і виконала бажання батька, а тепер можеш зайнятися своїми бажаннями. Ми із татом не вічні, однак у тебе попереду ціле життя. І житимеш ти ще дуже довго.

- Звідки така впевненість, мамо?

- Хах, я це серцем знаю, мила моя. Ти всюди носиш із собою щоденник, що в ньому?

- Ммм, та так, записую свої мрії, думки та переживання, щоб на душі стало легше.

- І як? Вони стають реальними? – вмить мамине обличчя стало занадто серйозним, а я лише заворожена схвально кивнула у відповідь.

- Доню, твій дар тільки починає проявлятися, ти маєш бути обачною. Ти завжди любила писати, тому я розумію, чому саме щоденник. Зрозумій, все не так просто. Ти можеш відчувати майбутнє, знати що буде, серце відводитиме тебе від поганих людей та вестиме до добрих. Знай, що усе відбувається саме так, як має бути. І чим більше ти суперечитимеш долі, тим важчою буде відплата. Це так, ніби ти пливеш човном по бурхливій річці: намагаючись іти проти течії – програєш, тому краще йти за нею, обираючи найбезпечніші ділянки. Ти зрозумієш пізніше.

- Мам, я бачу дивні сни. Я бачила одного чоловіка до знайомства із ним і бачила Женю до її народження. Я не знаю, як це розуміти.

- Як саме ти використовуєш свій дар?

- Використовую? Я, я, я… я лише писала свої бажання у щоденник та знала, що вони будуть правдою. Я забажала, щоб Нікольський зник з мого життя і… - весь цей час матір дивилася на мене із незрозумілим виразом обличчя.

- Мила, все набагато складніше. Твій дар, наш сімейний дар – це прокльон. Суть його у тому, що ти знатимеш, що станеться щось погане, однак не зможеш цьому зарадити. Можеш лише підготуватися. Ти відчуватимеш загрозу від людей, які здаються тобі хорошими, і навпаки тобі буде дуже легко у спілкуванні із тими, кого вважають злими. Це не дурість, це серце підказуватиме тобі справжню суть речей, іноді усупереч здоровому глузду. Але ти маєш навчитися виокремлювати свої бажання та справжній стан речей. Бажане не завжди стає дійсним, а дійсне буває не таким, як здається на перший погляд. Для цього тобі і потрібен щоденник. Записуй у нього те, в чому ти впевнена, навіть шалені думки. Він не дасть тобі записати те, що не справдиться, от побачиш. І ніколи не бажай зла та смерті нікому, бо це повернеться тобі сторицею. Ти навчишся, сонечко. В тебе попереду важкі випробування, але ви зможете все подолати.

- Ми? Хто ми, мамо? Звідки ти знаєш?

- Серцем знаю. І ти ж це знаєш, правда?

Я трохи прислухалась до себе. Штиль, спокій, дивне відчуття естетичного задоволення та гармонії. Так, я відчуваю, що все буде добре.