11.10.1910

Майже два роки промайнуло з того часу, як я востаннє робила запис у щоденнику. Дивно, але я навіть не помітила. Кожен мій день проходив у вивченні мов, історії та літератури, а вечорами ми із пані Клавдією обговорювали прочитані романи. Обговорювати історію мені було набагато цікавіше із кухаркою, бо ж вона жила реальним життям. Коли педагог Евеліна Петрівна у здоровенних окулярах із поставою блідої поганки, говорила про велич царя Миколи Другого та його сприяння зростанню економіки Російської Імперії, мені швидко ставало нудно.

Клавдія знала набагато більше, ніж говорила, але мені цього було достатньо, щоб зрозуміти реальний стан справ. Люди царя не любили, їм взагалі не було б до нього діла, якби їм дали можливість чесно жити, заробляти та не забирали людей на війну. Розгром Російської Імперії у війні із Японією, а потім революція селян та робітників у 1905 році. Ходили чутки, що у Москві та багатьох інших містах бути озброєні бунти, а я це про навіть не знала. Просто зараз десь знедолені та виснажені важкою працею люди обговорюють нову соціал-демократичну політику, в якій немає місця царю та його офіцерам.

В цей момент мені стало страшно, бо в очах моєї співрозмовниці я бачила вогонь, що палав та показував її захват мужніми бунтівниками. Як би не були неприємними навіть думки про те, що я графиня, це було правдою. Якщо настануть справжні бунти тут, що станеться зі мною?

Страх за своє життя, страх за своє майбуття. Клавдія на такі мої питання завжди замислювалась, трохи сумнішала, а потім казала: «Що було бачили, а що буде – побачимо. Ти добра, дитинко, наші односельчани тебе точно не образять.».

Я теж так думала, але я також бачила, що люди в Юзефполі були не дуже щасливі. Більшість чоловіків повернулись додому після війни із пораненнями, а деякі більше ніколи не зможуть повернутись до своїх родин. Їм не було справ до величі Імперії, коли через брак сил або кінцівок вони не могли годувати своїх дітей. Обурення, ненависть та злоба селилася в їхніх душах, а деякі балакучі соціал-демократи направляли всю їх негативну енергію на царя та аристократію.

Я бачила як улітку та восени життя у селах оживало, але у зимовий період люди ставали особливо зануреними у смуту. Голодні та злі. Серед служниць почали ширитися чутки про розкрадання графських маєтків у сусідніх областях. На фоні таких заворушень я отримала листа від Нікольського про його повернення додому найближчим часом.

Цього я хотіла навіть менше ніж озброєного нападу на наш маєток у Юзефполі. Він повернеться, а разом із ним моє життя стане нестерпним.