18.07.1908

Знову мені наснився цей дивний сон. І Андрій. Я вже добре розібралася із своїми домашніми справами у маєтку, подружилася із місцевими людьми, вони мені завжди допомагають, іноді ми співаємо разом із кухаркою Зіною. Степану такі мої дружні відносини зі служницями не подобаються, звісно, але чхати я хотіла на його бажання. Кожен день я все більше розумію, що наше одруження не мало ніякого сенсу, бо ж ми зовсім не розуміємо одне одного.

Степан мріє про синів, а я все ніяк не вагітнію і продовжую ненавидіти його за виконання подружнього обов’язку. Невже ми так і житимемо все життя разом, примножуючи ненависть та непорозуміння? Дома чоловік буває не часто, йому постійно потрібно гостити у інших друзів-дворян, грати в карти та обговорювати важливі політичні справи за сигаретами. У Степані Нікольському мене дратує все. Хай би вже почалась якась війна, щоб він нарешті здійснив хоч один героїчний подвиг, про які вони постійно розмовляють з його товаришами.

Їздити у гості до друзів Степана я більше не хочу, бо почуваюся демонстраційною лялькою, яку всім потрібно обговорити та оглянути з усіх сторін. Моє недворянське походження приводить у справжній шок «величних дворянок» із якими одружені інші офіцери царя, але вони із заздрістю роздивляються мої вишиті сукні, що кожен сезон створюють працьовиті руки моєї матері.

Коли Степана немає вдома, я пораюся у саду та частенько проводжу час на кухні із Зіною, вона навіть навчила мене пекти пишні булочки із румбамбаром та вершковим маслом. Коли ж чоловік вдома, я живу як у в’язниці, бо він суворо забороняє мені спілкуватися із «дєрєвенщіною».

Моє життя дуже дивне, бо щоночі уві сні я ніби веду подвійне життя. Мені сниться мій Андрій, якого я ніколи не бачила у житті. Іноді навіть здається, що я бачу своє майбутнє. Однак це ж неможливо, бо я вже заміжня. Андрій обіймає мене, говорить про кохання, а я млію від його блакитних очей. Потім настає ранок, і моє ідеальне життя розвіюється як туман. Де ж моє справжнє життя: тут чи уві сні?