Глава десять

Олена

Дорога до моєї квартири здавалася вічністю, єдине чого я хотіла це прийняти душ та забути про сьогоднішній день. Я не мала іншого вибору як розповісти йому, але сподіватися,що він залишить це в таємниці дуже ризиковано, Руденко мій конкурент, який всіма силами хоче аби я пішла, але його слова суперечать діям і це збиває з пантелику. Думки мчать вихором у моїй голові, та я намагаюся їх втамувати. Нарешті ми підїжаємо до мого дому.

— Дякую, що підвіз, гарного вечора!

— Я проведу тебе у квартиру.

— Не потрібно, я сама впораюся.

Проте він ігнорує мої слова, виходить з машини та відчиняє мені двері.

— В тебе все ще поганий вигляд, я проведу тебе.- його голос звучить рішуче.

—Зі мною все гаразд, я встані дійти до квартири.

Як на лихо саме в цей момент в мене запаморочилася голова і тіло похитнулося.

— Завжди потрібно бути такою впертою.

— Хіба так не цікавіше?

Олег ледь помітно всміхається.

— Це ми дізнаємося згодом.

Моя квартира на 25-му поверсі, тому ми підіймаємося ліфтом. Я відкриваю двері та впускаю чоловіка.

— Ласкаво просимо, я була у твоєму домі тому можеш побачити мій .

Ми проходимо всередину чоловік проходить в сторону вітальні , і до нас вибігає маленький господар.

— Грей, ти вирішив перевірити хто прийшов ? Все в порядку це я.

— В тебе є тварини? 

— Так його хтось залишив в кімнаті відпочинку, і я взяла до себе удвох веселіше.

— А чому Грей він ж чорного кольору?

Я засміялася вголос, його питання було доречне я і не задумалася просто сподобалося ім'я.

— А чому ні? 

Він нахилився, та взяв пухнастика на руки той ніжно притиснувся до нього.

—Кажуть тварини відчувають людей, але не думала,що роботів також,- мій голос звучав весело.

— Я так дивлюсь до когось повертаються сили.

— Вони завжди зі мною? Будеш щось пити ?

Олег

Вже була пізня година, але я не хотів їхати , не хотів залишати . Думка про те,що її батько може повернутися та завдати їй болю ще більше, змушує мою кров кипіти, як чоловік може так чинити з власною дитиною це не припустимо. Та все ж я вирішую на деякий час заспокоїти їх, очевидно вона не хоче бути сама сьогодні.

— На твій смак.

Вона прямує на кухню та повертається з вином та закусками.

— Ходімо на терасу, сьогодні чудова погода.

Я мовчки прямую  за нею, коли ми виходимо прохолодне повітря нічного міста вдаряє мене та я роблю видих те,що було потрібно.

Дівчина передає мені келих вина, і я роблю ковток, солодкий смак розливається мої горлом і я підвожу погляд на неї.

— Тут справді гарний вид.

— Нічне місто прекрасне, воно зачаровує тебе ти можеш спостерігати як плине життя у ньому та міркувати як спланувати своє. Але є те чого ти не можеш побачити.

— І що ж це?

Мені справді цікаво, я хочу знати в цей момент вона інша спокійна, врівноважені, та легка . Це йде у розріз тому,що можна спостерігати на роботі, вона поєднує в собі протилежності які варіюють в залежності від ситуації, і кожного разу вона різна, непередбачувана, але завжди яскрава. Я казав собі ,що розгадаю її і змушу піти з роботи, але дивлячись кожного разу на нову її грань я розумію, що починаю втрачатися в ній, вона зачаровує,дивує і дратує .

— Зорі.

— Пробач,що? 

Її голос вириває мене з роздумів, в які я занурився сам того не помічаючи.

— Тут не вистачає зоряного неба, коли спостерієш за постійним поспіхом та енергійним темпом , хочеться побачити спокій, яке дарує зоряне небо. Воно ніби промовляє тобі на мить зупинитися та перевести подих, аби рушити далі з новими силами.

Я посміхнувся.

— Що я такого сказала? - трохи спантеличено запитала дівчина.

— Ти просто нагадуєш мені Елізабет Беннет. Вона також могла поєднувати і викликати різні емоції.

— Тоді очевидно,що ти містер Дарсі, такий ж холодний до людей та гордий.

—О ні! 

—Саме так ! Я зараз тобі розповім.

Ми сперечалися та говорили здавалося цілу вічність забувши про час. Та це було чудово я вже давно не відчував себе таким живим, вона змогла дістатися до мене і мене це не торбувало, мені було комфортно. Розмови перетікали з однієї теми в іншу та ми не зупинялися ,будучи зацікавленими думками один одного. 

Нічне місто уважно слухало та спостерігало за цими двома, даючи їм час, аби трохи втекти від своїх ролей та дати декілька годин для відпочинку своїм пораненим душам .