Глава третя

Олена 

Після приїзду я працювала 24/7 та змогла всьому навчитися лише за пів року . У мене є свобода впродовж шести місяців , п'ять з яких я пропрацюю у лікарні . Завдяки зв'язкам у Туреччині я змогла домовитися про лікарську програму обміну , на відмінно від мене Кліффорд пропрацює рік , я ж лише п'ять місяців . Сьогодні мій перший день на роботі тому , хочу зарекомендувати себе як найкраще . Для всіх Олена Кларк дівчина з простої сім'ї з великими амбіціями та яскравим характером. Та чи вдасться комусь побачити мене глибше ? 

Думаю , ні . Людей не цікавить глибокий зміст , достатньо лише картинки , аби робити висновки та формувати ставлення до когось. Тому мій шлях впродовж п'яти місяців тут є доволі передбачуваний. Викликавши таксі їду на роботу , проте підїджаючи бачимо як на хлопця на пали з ножем . Швидко вибігаю з машини та кидаюсь до пораненою . 

— Принесіть носилки!- кричу я.

З швидкої вибігає персонал з носилками ми перекладаємо пораненого я швидко залізаю зверху ,щоб чинити тиск на рану .

— Везіть одразу в операційну , чим швидше пройде операція тим краще !

— Али ви не маєте права !- кричить медсестра.

— Я сама вирішую на що маю право , зрозуміла. Карі зі мною !

Карі моя асистента , яка чекала мене у лікарні. Ніби відчуваючи , вона спустилася у швидку ось чому нам так комфортно працювати разом . Коли ми в операційній швидко виштовхуємо персонал та зачиняємось . Операція майже дійшла кінця коли я відчула погляд який спалює мене , добре що в мене вже давно лід всередині тому я продовжую свою роботу далі .

Коли виходжу з операційної перше ,що я чую "У мій кабінет швидко" . Що ж вдало себе зарекомендувала. 

І ось через п'ять хвилин я стою у цьому кабінеті , де у кріслі сидить молодий чоловік , який навіть не піднімає погляду у мій бік .

— Ви просили мене зайти ?- спокійно запитую я.

Його погляд відривається від паперів і він різко встає та починає підходити ближче. Я не втрачаю можливості роздивитися його. Каштанове волосся ,що під промінням набуває легкої золотистості , зелені очі які сканують мене. Що ж не одна я оцінюю співрозмовника . Я опускаю погляд нижче на його тіло , він явно займається спортом та його широкі плечі . Це моя слабкість тому дозволяю нахвилинку випасти з реальності , проте його слова повертають мене назад і весь момент розвіюється.

— Хто ти в біса така ?

Я відчуваю спокій в його голосі проте гнів в очах видає його .

— Ваш новий хірург , розумію мій вчинок був необдуманий , але я не буду слідувати всім правилам коли мова йде про життя пацієнта.

— Ти справді думаєш ,що я дозволю тобі тут працювати! 

Я підходжу ближче , аби чітко подивитися йому в очі та промовляю :

— У вас точніше" у тебе" немає вибору контракт уже підписаний. Все ж пацієнт врятований тому гарного дня . 

Я залишаю кабінет спокійно та впевнено, але  всередині вперше за довгі роки з'явилась невелика іскорка конкуренції , і я йому не програю.