Глава 21. Мелодія, що руйнує ілюзії

«ОМ! Це вічне Слово — є все.

Що було, що є, і що буде — все це воістину ОМ».

— Мандук'я-упанішада, 1

Натовп, що ще мить тому був родиною, перетворився на зграю, керовану первісним страхом. Вони насувалися на Артема, і в їхніх очах, зазвичай таких світлих, тепер горіло темне полум'я ілюзії. В'яса та Ліла намагалися стати живим щитом, але їх відштовхували. Логіка була безсила. Любов була безсила. Здавалося, ніщо не може зупинити цю хвилю божевілля.

Артем дивився на обличчя людей, яких встиг полюбити, і бачив у них лише ненависть, спрямовану на нього. У цей момент він відчув абсолютний розпач. Майясур переміг. Він знайшов ідеальний вірус — страх, замаскований під благочестя.

І саме в цю мить, у серці бурі, з'явився Говінда.

Він не вийшов з лісу, не спустився з неба. Він просто був. Ось він стоїть між Артемом і розлюченим натовпом, і його спокій був настільки абсолютним, що навколо нього утворився невидимий кокон тиші. Гуркіт з небес і крики людей ніби оминали його.

Натовп на мить завагався, вражений появою цієї сяючої, безтурботної постаті.

Говінда не дивився на них. Його погляд був спрямований на Артема, Лілу та В'ясу. Він говорив тихо, але його голос проникав крізь ревіння ілюзії, звучачи ясно в їхніх свідомостях.

— Він створив велику ілюзію, але її основа — брехня. А брехню неможливо перемогти іншою брехнею чи силою. Її можна лише знищити абсолютною істиною.

— Але як донести до них істину, коли їхні серця глухі від страху? — вигукнув В'яса.

— Не говоріть до їхніх сердець, — відповів Говінда. — Говоріть до самої реальності. Нагадайте їй, якою вона є насправді. Існує звук, що був до всіх слів. Звук, з якого народився сам Всесвіт. Це і є вихідний код світобудови. І жодна ілюзія не може встояти перед ним.

Він подивився на них трьох, і в його очах спалахнуло божественне світло.

— Промовте разом Істинне Ім'я. Не як молитву, а як твердження. Не просіть. Нагадуйте. Вкладіть у цей звук усю свою віру, усю свою любов, усю свою впевненість у тому, що реально, а що — ні.

І він зник.

На одну мить Артем завагався. Це було занадто... просто. Але, подивившись на обличчя Ліли, сповнене абсолютної довіри, і на В'ясу, який вже заплющив очі, готуючись, він відкинув усі сумніви.

Ліла взяла його руку, її долоня була теплою і міцною. В'яса поклав свою долоню поверх їхніх. Вони стали єдиним цілим.

І вони почали.

— А-У-М...

Перший звук, що зірвався з вуст В'яси, був глибоким і низьким, як сама земля.

Другий, що народився в Ліли, — чистим і високим, як небо.

Третій, що пролунав від Артема, — спочатку невпевнений, а потім твердий і сильний, як міст між землею і небом.

Їхні три голоси злилися в єдиний, потужний акорд. ОМ.

Спочатку це була лише крихітна точка істини в океані ревучої брехні. Але цей звук був іншим. Він не просто лунав у повітрі. Він вібрував у кожному атомі. У землі під ногами, у воді річки, у серцях людей.

Натовп здригнувся. Дехто закрив вуха, ніби від болю.

— ОМ... — співали вони знову, і їхні голоси ставали сильнішими.

Вони бачили, як їхній звук, немов хвиля, йде назустріч хвилям ілюзії. Сурья, міцний воїн, що стояв у натовпі з розгубленим обличчям, раптом затремтів, і його очі прояснилися. Він приєднався до них, і його потужний бас додав акорду нової сили. Потім приєднався музикант. Потім ткач.

— ОМ...

Ілюзія почала давати збій. Багряне небо замерехтіло, ніби поганий відеосигнал. Грізні лики богів почали спотворюватися, розпливатися. Ревіння з небес перервалося тріском перешкод.

Артем відчув, як через їхні з'єднані руки тече неймовірна сила. Це була сила реальності, що стверджувала сама себе.

— ОМ!

Останній акорд пролунав, як вибух. І ілюзія розсипалася.

Вона розлетілася на мільйони уламків, як гігантське дзеркало, що впало з неба. Багряна пелена зникла, відкривши звичайне, мирне блакитне небо. Кривава річка знову стала прозорою. Гуркіт змінився повною, оглушливою тишею, в якій було чутно лише далекий, лютий вереск Майясура, що танув у просторі.

Люди стояли, кліпаючи очима, ніби прокидаючись від жахливого сну. Вони дивилися на свої руки, один на одного, а потім — на Артема, що стояв у центрі. І в їхніх очах більше не було ненависті. Лише безмежний сором і розгубленість.

Настала тиша. Тиша зціленого, врятованого світу.

Артем, Ліла і В'яса стояли разом, важко дихаючи. Вони витримали найстрашнішу бурю. Вони подивилися в обличчя ілюзії і знищили її абсолютною істиною.

Вони перемогли.