Глава 5. Код Світобудови

«Невидимий, невловимий, без походження, без властивостей...

Він — вічний, всепроникний, усюдисущий, надзвичайно тонкий.

Він — незмінне джерело всього сущого».

— Мундака-упанішада, 1.1.6

Наступний ранок був іншим. Артем прокинувся з болем у кожному м'язі, але цей біль був чесним, заробленим. Уперше за довгий час його голова була ясною. Він провів ранок, просто спостерігаючи. Він бачив, як діти не гралися з іграшками, а вчилися у природи — розпізнавали сліди птахів, слухали мову вітру. Бачив, як жінки, збираючи трави, щось тихо наспівували, ніби просили у рослин дозволу.

Це була ідеально налагоджена система, що працювала без менеджерів, дедлайнів та KPI. І хоча його розум все ще шукав у цьому якийсь підступ, серце починало вчитися довіряти.

Ближче до полудня його знайшла Ліла.

— Мій батько хоче поговорити з тобою, — сказала вона, і в її голосі вчувалася повага.

Вона привела його до величезного, розлогого баньяна, що ріс у центрі галявини. Його гілки опускалися до землі, вкорінювалися і знову тяглися вгору, створюючи цілий живий храм із десятків стовбурів. У затінку цього велетня на простому камені сидів В'яса.

— Сідай, Артеме, — сказав він, вказавши на місце поруч. — Я бачу, як твій розум працює. Він схожий на бджолу, що літає від квітки до квітки, намагаючись зрозуміти таємницю меду, але бачить лише окремі пелюстки.

— Я просто намагаюся зрозуміти, як усе це... працює, — зізнався Артем. — У моєму світі все підпорядковано законам. Фізика, математика, економіка. А тут... все здається дивом.

— Це не диво. Це теж закон, — м'яко відповів мудрець. — Просто він набагато глибший за ті, до яких ти звик. Ти бачиш гармонію, але твій розум шукає механізм, який нею керує. Ти хочеш побачити вихідний код цього світу.

Артем вражено подивився на нього. Слово «код» прозвучало настільки доречно, що йому на мить здалося, ніби старий читає його думки.

— Так, — кивнув він. — Саме так. Яка операційна система у цього світу?

В'яса замислився, добираючи слова.

— Уяви, що весь проявлений Всесвіт — це велетенське полотно. І той , що його створює, використовує лише три типи ниток. Три первинні якості, або гуни. Все, що ти бачиш, чуєш і відчуваєш, — це лише їхнє поєднання в різних пропорціях.

Він підняв із землі білий, гладкий камінець.

— Перша нитка — це Саттва. Це якість благості, чистоти, гармонії, знання та світла. Вона спокійна, ясна і веде до щастя. — Він обвів рукою ашрам, спокійну річку, ясне небо. — це Наш вік, Сатья-юга, переважно витканий з цієї нитки. Тому тут панують мир і праведність.

Потім він узяв червонуватий, гострий уламок скелі.

— Друга нитка — це Раджас. Це якість пристрасті, дії, бажання, амбіцій. Вона динамічна, неспокійна, народжує і великі діяння, і великі страждання. Вона змушує царів будувати імперії, а воїнів — іти на битву. Вона змушує серця палати від любові та згорати від жаги.

Нарешті, він підняв темний, важкий шматок землі.

— Третя нитка — це Тамас. Це якість незнання:, інерції, темряви та ілюзії. Вона важка, в'язка, затуманює розум. Вона змушує камінь падати вниз, а душу — забувати про свою божественну природу. Це сила, що змушує тебе вірити, ніби ти — лише тіло, що смертне і обмежене.

Артем слухав, і в його голові щось клацнуло. Це була система. Елегантна, логічна система з трьома змінними.

— Тобто... мій світ, — обережно почав він, — він просто працює на інших "налаштуваннях"? Більше Раджасу і Тамасу?

— Саме так, — кивнув В'яса. — Епохи, або юги, змінюють одна одну, як пори року. І в кожній епосі домінує певна якість. Твій час — це Калі-юга, епоха, коли світ найбільше оповитий Тамасом. Тому в ньому стільки страждань, обману і забуття. Люди шукають щастя у зовнішньому, бо нитка, що веде до світла всередині, стала надто тонкою.

Мудрець подивився на Артема з глибоким співчуттям.

— Твій розум, Артеме, звик працювати в режимі пристрасті та невігластва. Він шукає конфлікт, конкуренцію, вигоду, небезпеку. Тому тут, у світі чистої благості, він "зависає", бо не знаходить звичних патернів, за які можна вчепитися. Ти як риба, що все життя плавала в каламутній воді і раптом опинилася в кришталево чистому джерелі. Вода ідеальна, але для неї вона — чужа і порожня.

Це було найточніше пояснення його стану. Не він був неправильним, і не цей світ. Просто їхні «операційні системи» були несумісними.

Він відчув, як величезний тягар спав з його плечей. Він перестав бути просто жертвою незрозумілого випадку. Він став дослідником, що зіткнувся з новою, невідомою парадигмою.

— Що ж мені робити? — запитав він, і в його голосі вже не було розпачу, лише щира цікавість.

— Перестань намагатися "зламати" код, — усміхнувся В'яса. — Для початку просто навчися його читати. Не аналізуй. Спостерігай. Іди, погуляй біля річки. Подивись на воду, на каміння, на дерева, на людей. І спробуй побачити не їхні форми, а якості, що стоять за ними. Де ти бачиш спокій Саттви? Де — рух Раджасу? А де — інертність Тамасу?

Він замовк, даючи Артему час осмислити почуте.

Артем підвівся і повільно пішов до річки. Він дивився на все тими ж очима, але бачив уже зовсім інший світ. Він бачив, як спокійна, ясна течія ріки втілювала Саттву. Як риба, що вистрибнула з води в гонитві за комахою, була чистим проявом Раджасу. І як важкий камінь, що нерухомо лежав на дні, був уособленням Тамасу.

Все це було тут, прямо перед ним. Не магія. Не диво. А досконалий, елегантний і нескінченно складний код світобудови. І він, уперше в житті отримав шанс побачити його на власні очі.