Глава 9

Я прокинулася бадьора і повна сил. Прийняла душ і поспіхом вдяглася. Не хотіла, щоб мене знову чекали до сніданку, наче принцесу. Тільки-но я поклала гребінець назад до валізи, як до мене прибігла Анька і радісно повідомила:

— Ох і видок був у Влада, коли я розповіла йому про те, що Єгор спав із тобою.

— Що? — я застигла на місці. — Ань, ти серйозно? Навіщо ти це вигадала?

— Я нічого не вигадувала! — Аня весело зиркнула на мене. — Хоча… він мені не відразу повірив.

Я важко зітхнула:

— Розумієш, Аню, те, що ми прокинулися в одному ліжку, зовсім нічого не означає. Принаймні нічого з того, що ти собі напридумувала.

— А що він тоді робив у твоєму ліжку? — допитувалася вона, грайливо прищурившись.

— Ань, загалом-то двоє дорослих людей не повинні пояснювати кожен свій вчинок, — відрізала я, намагаючись завершити розмову.

— А мама каже, що брати відповідальність за свої вчинки — це ознака дорослості. І от коли я навчуся так чинити, то…

Я аж здригнулася.

— Почекай, ти що, мамі розповіла?

— А що тут такого? У нас у сім’ї секретів немає, — Анька невинно кліпнула очима.

Я повною мірою відчула, що означає фраза «краще б я померла вчора». Стид обпік усі мої нутрощі.

— Але мама мені не повірила, — скрушно додала Анька.
Я вже було видихнула з полегшенням, але це гидке дівчисько не вгамовувалося:

— Зате Влад повірив. Адже я йому показала вашу фотографію.

— Щ… що ти зробила? — я відчула, як серце перестає працювати і зупиняється. — Яку фотографію ти йому показала?

— Ту саму! Інших-то поки що немає. Знаєш, він від шоку аж щелепу на підлогу впустив. По-моєму, вона й досі там.

— Що ж ти наробила, — прошепотіла я ледве чутно, ніби вже знаючи зараз, що буде далі.

Я вибігла з кімнати, намагаючись зібрати думки до купи.  Тільки одне крутилося в голові: треба поговорити з мамою Єгора. Вона має зрозуміти, що все це — дурна помилка, а я зовсім не та, за кого мене можуть прийняти.

Спускаючись сходами, я крутила головою, щоб побачити господарів будинку. Владу теж варто все пояснити, не хочу, щоб мене звинуватили в легковажності.
Усе ускладнювалося тим, що Єгор має наречену. Аньчини  слова могли завдати шкоди не тільки мені, а і йому. Вигадки так швидко ширяться, що вже за мить вони стають реальнішими за правду в очах інших. 

На першому поверсі було порожньо. Десь далеко чулися голоси. Я пішла звук. Я дійшла до кінця коридору і заклякла від почутого. Голос Влада лунав різко і гучно, а його слова били просто в серце. Я не хотіла підслуховувати, але двері в кабінет Єгора були прочинені, і їхня розмова вихлюпувалася назовні, наче розбурхане море.

— Єгоре, ти хоч розумієш, що ти накоїв?! — Влад буквально кричав. — Як ти міг!
Ну все. Я запізнилася. Влад влаштовує драму. Я підійшла ближче, затамувавши подих. 

— Ти, звісно, маєш право трохи розслабитися, поки немає Лілі, але можна ж поводитися обережніше!

— Що ти маєш на увазі? — голос Єгора був спокійним, навіть трохи зухвалим. — Я нічого поганого не зробив.

Моє серце завмерло. Якщо Влад так бурхливо реагує, можу лише уявити, що буде, коли дізнається Ліля. Боже, зроби так, щоб цього не сталося!

— А що ти скажеш на це?! — Влад, очевидно, показував йому телефон. Я не бачила екрана, але й без того знала, що це за знімок. Дурний жарт невихованого підлітка поставив на вуха весь будинок.

— Ну й що? — почувся голос Єгора. Він був таким байдужим, що мене це раптово вкололо. — Ми обидва дорослі люди. Ксенія нічого не мала проти, я теж. У чому проблема?

"Нічого не мала проти?" — повторила я подумки, відчуваючи, як щось холодне обпікає моє серце. Ах він... Він, що не збирається спростувати здогадки Влада? А про мене він подумав? Як мені залишатися в будинку після такого?

— Проблема в тому, що Ліля -- донька нашого інвестора! — крик Влада, здавалося, було чутно на перевалі. — Якщо її батько дізнається про твої витівки, ми втратимо угоду! Ти розумієш, що поставив усе під загрозу?

Я почувалася, ніби мене облили крижаною водою. "Витівки?" — це слово відгукнулося в мені болем. Невже я стала просто частиною якоїсь гри для Єгора?

Я притулилася спиною до стіни, намагаючись не видати себе. Але їхні слова, особливо байдужість Єгора, різали сильніше, ніж я могла уявити.

— Ти занадто драматизуєш, Влад, — сказав Єгор з іронією. — Я не бачу тут жодної проблеми.

— Ні, я тебе навіть розумію. Ксюша дуже приваблива дівчина. Я теж із задоволенням поспілкувався з нею … ближче, але в тебе через тиждень весілля. Це, як мінімум, нерозумно. А як максимум…

— Стули писок, Владе, — гаркнув на нього Єгор. 

— Як ти тепер нареченій в очі дивитимешся? 

— Так, послухай мене уважно, — через щілину я бачила, як Єгор нервово ходив по кабінету, — цьому фото є цілком зрозуміле пояснення. Я почув, як Ксенія кричуть уві сні і прийшов її розбудити. Я кілька разів покликав її, але вона не просиналася. Ще й почала пхинькати, як маленька дівчинка, просила не залишати її саму.

На цих словах я ледь не виказала своєї присутності. Це вже була брехня. Не могла я такого казати. Чи могла?
— … я присів на ліжко, але з дороги був такий стомлений, що заснув. Все. Кінець історії. Зрозумів? Немає про що балакати.

 Я більше не могла цього слухати. У голові шуміло, а перед очима пливло. Вчорашній вечір, його доброта, жарти, спроби розрадити — все це тепер здавалося мені брехнею. Ні, навіть не брехнею — суцільним прорахунком.

Я ступила крок назад, намагаючись тримати себе в руках, але ноги ставали важкими, як свинець. Ні, з цим точно щось треба робити. Я прочистила горло і зробила рішучий крок уперед.

— Послухайте, я, може, і  розтелепа, бо прогавила гроші й документи, але точно не ескортниця чи хто там стрибає від одного мужика до іншого. Тому вимагаю ставитися до мене з повагою!

Сказавши ці слова, я швидко пішла до виходу. Сльози вже підступали до очей, але я не збиралася давати їм волю.