Глава 1

Ця новорічна історія почалася наприкінці грудня, коли я дізналася про майбутнє відрядження в Івано-Франківськ. Того вечора я приготувала романтичну вечерю, сподіваючись підштовхнути коханого до рішучих дій і нарешті почути заповітну пропозицію.

Був холодний грудневий вечір. Я пішла з роботи раніше, щоб приготувати романтичну вечерю на честь першої річниці нашого спільного життя. На красивій вінтажній скатертині красувалася композиція з ялинових гілок, а також улюблена страва Кості: запечене куряче філе, фаршироване шпинатом і сиром. На гарнір я подала спагеті під соусом "бешамель". "Сама досконалість", — подумала я, наливаючи в келихи рожеве вино.

 - Мм, апетитно, - сказав Костя, заходячи на кухню.

Він послабив краватку й розстебнув верхній ґудзик сорочки, що зробило його ще привабливішим. "Як чудово, що він, як і раніше, мені подобається", — подумала я. — "Сподіваюся, я йому теж".

- З річницею тебе!

- З річницею чого? - здивувався Костя, провівши рукою по темному хвилястому волоссю.

Моя посмішка трохи померкла.

- Рік тому ми почали жити разом, - нагадала я.

- О... - Костя відкашлявся - І тебе з річницею! Незважаючи на двометровий зріст, він спритно вмістився на стільці й відпив вина, секунду потримав його в роті, схвально кивнув і проковтнув.
Незважаючи на двометровий зріст, він легко вмістився на стільці, відпив ковток вина, секундочку потримав його у роті й схвально кивнув. Я сіла навпроти й простягнула йому миску з грецьким салатом: свіжі овочі, сир фета, лимонний сік. Костя вдихнув аромат, поклав собі трохи на тарілку й усміхнувся.

— Грецький! Мій улюблений!

— Так, — усміхнулася я. — Я знаю.

Після весілля я вирішила стати справжньою богинею домашнього затишку, але тепер зрозуміла, що мої старання, здається, не викликали в Кості жодного особливого натяку на вдячність чи захоплення.

— Любий, — почала я через кілька хвилин, коли тиша за столом стала нестерпною. — У тебе не знайшлося часу, щоб забронювати готель?

Я сподівалася провести новорічні свята десь у теплі, далеко від сірих буднів міста. Сонце, море і шум прибою — ось що мені зараз було потрібно. Але Костя тільки похитав головою, продовжуючи їсти курку.

А може, відсутність снігу взимку — це лише привід, а справжня причина мого поганого настрою криється зовсім в іншому? Можливо, вся справа в тому, що Костянтин усе ніяк не наважиться зробити вирішальний крок назустріч своєму — а головне, нашому — щастю? Під щастям я, звісно, мала на увазі себе як його законну дружину.

Я щиро сподівалася, що відпустка в якійсь екзотичній країні з теплим сонцем і шепотом хвиль допоможе Кості налаштуватися на романтичний лад. А там, можливо, з настанням весни я нарешті почую заповітний марш Мендельсона, який уже давно звучить у моїх мріях...

Я вже чотири рази просила його заїхати до турагентства, але кожного разу він знаходив привід відкласти. Звісно, я розуміла: Костя не любив будувати плани, особливо в розпал новорічно-різдвяної метушні. Але цей рік я провела настільки плідно, що відчувала — заслужила на справжній відпочинок. Завдяки моїм зусиллям наша рекламна агенція здобула престижну премію «Прорив року», а Костя опинився на вершині списку найуспішніших молодих підприємців країни.

- Ще ні, - відповів Костя з набитим ротом.

— Гаразд, — сказала я, стримуючи роздратування. — Тоді зможеш зробити це до неділі? Якщо ми хочемо встигнути виїхати до Нового року, квитки треба замовляти вже зараз.

Костя відклав виделку, облизав губи й задумливо подивився на мене.

— Насправді я хотів поговорити про інше.

— Про інше? — Я насторожилася.

Я не дуже здивувалася. У нас із Костею виникли деякі розбіжності щодо того, як проводити час: чи вирушати на дайвінг у відкрите море, чи залишитися біля басейну з коктейлями (у підсумку я погодилася на дайвінг). Ще ми сперечалися через їжу. Я хотіла спробувати різні екзотичні страви — від карі до лобстерів, — але Костя наполягав на традиційній кухні, адже не любив експерементувати.

— У чому справа? Ти щодо номера? Я не проти зупинитися в бунгало біля пляжу, якщо тобі так хочеться. Це ж дрібниці.

Мені самій більше подобалася ідея вілли на пагорбі, звідки відкривається краєвид на океан. Але справа ж не у виборі житла, вірно? Набагато важливіше те, що ми разом у цьому казковому місці.

— Ні, — похитав головою Костя. — Вілла чудова, Ксюшо.

— Хм... — Я навіть здивувалася: Костя уперше легко зі мною погодився. — Чудово! Тоді про що ти хотів поговорити?

— Нам доведеться скасувати подорож, — сказав він спокійно, потягуючи вино.

Я подумала, що не почула. Костя вимовив ці слова так невимушено, немов повідомив про прогноз погоди на завтра. Після цього він спокійно потягнувся по вино, налив собі повний келих і глянув крізь скляні двері на телевізор, який ми навмисне повернули в бік кухні, щоб за їжею дивитися футбол.

— Що? — Я навіть не одразу зрозуміла, що він має на увазі. — Скасувати?

— Так, — відповів він. — Тобі терміново треба їхати у відрядження.

— У відрядження? — повторила я. — Але ж на носі свята!

— Це не просто відрядження, — продовжив він, ігноруючи мої слова. — Це велике замовлення для нашого агентства. Тобі треба поїхати до Івано-Франківська, а звідти — у Карпати. Замовник наполягає, щоб представник агенції особисто оцінив усе на місці.

— І це обов'язково маю бути я? — запитала я, намагаючись приховати розчарування.

— Саме ти, Ксюша. Ти найкраще розумієш, як усе організувати. Це буде навіть цікаво! Гори, сніг, свіже повітря...

— Але що ж із нашими планами? — Я важко зітхнула.

— Ми ще встигнемо повернутися до Нового року, — сказав він і додав, як ні в чому не бувало: 

— А коли треба їхати?

— Сьогодні. Завтра до обіду потрібно зустрітися із замовником! І якщо ти відмовишся, то ми провалюємо проєкт. Тільки й усього, — сказав Костя холодним тоном. — Зауваж, через тебе.