Глава 29

Вже в коридорі Ешлі почала вириватися і шипіти зі злістю в голосі:

- Ти навіщо мене забрав? Га? Мені було так весело!

-Я помітив! - він продовжував нести її до ліфтів.

- Відпусти! К-кому кажу! Пусти! Не х-хочу! Гик! Ой! - вона захихотіла, вткнувшись носом в його теплу шию, його запах проник в ніздрі, ще більше розганяючи кров.

Роджер не дуже м'яко опустив її на підлогу, спопеляючи поглядом. Світ навколо знову завертівся і, щоб не впасти, Ешлі вхопилася за лацкани його смокінга.

- Я погарячкувала, - поспішно мовила, закліпавши невинно віями. - Бери назад!

Герцог ледь стримувався, щоб не накричати на неї прямо тут, посеред коридору в університеті. На щастя, вони були самі зараз, але ж то не надовго. Підхопив її знову на руки й поніс далі.

- Злишся? - вона погладила його по щоці, усміхнувшись, схилила голову йому на плече і продовжила, - злишся..., - прошепотіла. - Це інші думають, що ти холодний як айсберг і не вмієш показувати свої емоції, але я знаю...бачу вже. Губи його стиснулись в пряму лінію, але він промовчав. Її пальчик пробігся по чоловічих вустах.

- От і доказ. А ще твої очі, - бурмотіла вона, швидше собі, ніж йому. Засинає чи що? - стають як грозове небо, як ті важкі сірі хмари, котрі ось-ось має прорізати блискавка.

Містер Мортімер підняв Ешлі вище,  щоб натиснути кнопку ліфта, її руки обвили його шию ще міцніше. Як тільки двері відчинилися і вони зайшли всередину, він знову опустив її, та вона не відпускала, так і стояла, сховавши голову в нього на грудях.

- Що ти собі думала? - нарешті, дозволив собі нотації. - Навіщо так поводишся?

- А Вас, містере Мортімере, це вже не повинно хвилювати! - Еш підняла голову, помахала перед його носом вказівним пальцем з боку в бік і поцмокала язиком. - Ви. Мене. Не. Хочете! - той же палець на кожному слові тикав йому в груди. Її мова була повільна, наче їй було важко говорити, Ешлі боролася зі втомою та сном, що прийшли на зміну шаленій енергії, яку вона ще відчувала донедавна, - Я - не твоя, Джері! Моя справа - як хочу, так і поводжусь!

- Якби всі керувались твоїм принципом, у світі був би хаос, - спробував донести свою позицію. - Не можна йти на повідку власних почуттів, існують певні правила, норми, чорт забирай!

- А вони зроблять тебе щасливими, ті норми, Джері? Га? - запитала, намагаючись тримати повіки відкритими і заглянути йому в очі. А вони чомусь закривалися, безсовісні, не давали побачити, які емоції промайнуть в його очах. Лиш промайнуть, на долі секунди, він же не покаже, що зараз в нього на душі. Затявся і все! Ешлі відчула, як її піднімають, інстинктивно вхопилася за шию чоловіка, що обережно ніс її, а далі все смутно. Наче закутали в щось, стало тепліше, але пахло ним, її впертим викладачем, потім прохолода осіннього вечора трохи освіжила думки та голову. Містер Мортімер посадив її в автомобіль і завів двигун.

- Куди ти везеш мене? - спромоглася спитати.

- Додому! - коротка різка відповідь.

- Ні, Джері, тільки не додому, - простягнула руку, щоб торкнутися його плеча, і жалібно протягнула, - брат вб'є мене.

- От і добре! Я не буду бруднити руки! - трохи жорстоко відповів, але завдяки її витівкам сьогодні заслуговує на те.

- Після поїздки в Нотінгем мало не вбив. До того ж це через тебе, - вирвалось у неї, але вже було пізно. Вона відвернулася, щоб не бачити його холодного колючого погляду, не хоче бачити... Її очі закривалися, Ешлі провалювалася в солодку тягучу рятівну дрімоту.

Роджер довго дивився на Еш: на тонкі риси обличчя, в міру підкреслені вправним макіяжем, красиво завите волосся, що знову закривало пів обличчя, заважаючи йому розгледіти кожну родимку й малопомітні недосконалості шкіри, тонкі пальці, що не відпустили піджак, кутаючись в його тепло... Свою вину в цій ситуації він відчував в достатній мірі, як і свою відповідальність. Через нього сказала... Що ж вона права, якби з самого початку він припинив цей неправильний розвиток стосунків між ними, то зараз обоє б не мучились. Роджер потер обличчя долонями, важко зітхнув і розвернув авто в напрямку свого дому.

- Комусь бовкнеш, - виразно подивився Роджер на Баррі, консьєржа елітної багатоповерхівки, що застиг з щелепою на підлозі при його появі, - відправишся в підземелля мого замку в Англії!

Той тільки спромігся швидко замотати головою, мовляв, він ні пари з вуст. Та всередині худорлявого хлопчини все кричало від побаченого, хотілося побігти в парк, викопати ямку  та  проказати все туди! Оце так, думав! Герцог приніс на руках додому непритомну дівчину, та ще й кого! Ту ж саму студентку, що вже кілька разів навідувалася сюди! Овва... Чи знає про це наречена!?

Містер Мортімер залишив ошелешеного працівника й поніс свою ношу до ліфта.

Те, що відбувалося далі, йому нагадувало чимось популярні сцени з фільмів, де нетверезу особу спирають на стіну, поки відмикають двері, а вона за секунду сповзає на підлогу.

- Стій, Ешлі! Зроби зусилля! - попросив Роджер, утримуючи її однією рукою між стіною та собою, іншою він відчиняв апартаменти. - Проходь, обережно, - допомагав.

- У тебе над головою німб сяє! - хмикнула, розпливаючись в посмішці, і зазираючи кудись поверх містера Мортімера, очі її зараз були сонні і з поволокою, - Але ти не ангел, - сумно зауважила, гойдаючись з боку в бік, як маленька дівчинка. - Ангели не розбивають дівочі серця!