Глава 27

- Ешлі, тільки не розмальовуй мене, як це робили в 90-х! - попросила Ліліан, зітхаючи.

- Ой, не скигли, - фиркнула Еш. - Тільки підкреслю твої сині очиська, щоб мій брат понервувався трохи, - засміялася і запитала: - Він тебе ще не бачив у цій сукні?

- Відколи я купила її за твоєю настановою - ні! - пробурмотіла подруга, дозволяючи Еш наносити макіяж. Сперечатися з тією було собі дорожче... . - До того ж чому б це Нік нервувався, я зовсім не даю йому для того приводів. Мені ніхто й не потрібен, крім нього! І ти це знаєш.

- Мила моя, яка ти наївна! - Ешлі взяла в руки туш. - Усі чоловіки - абсолютні власники! І мій брат в тому числі. Варто нам проявити малесенький інтерес - одразу заявляють свої права, навіть якщо ще не визначились, треба їм це чи ні! - вона труснула волоссям, що підстрибнуло навколо голови дрібними локонами. - Це я так, не до того вела... Невже не помічала, як до цих пір Ніколас вовком дивиться на будь-кого, хто кине бодай оком на тебе?! Ліліан округлила і без того великі очі, здивувавшись. Невпевнено похитала головою. 

- Я ж кажу, свята простота, - розсміялася Еш. - Навіть містер Брила Льоду на це клює...

- Це ти про що? - поцікавилась Лілі. До прізвиськ, якими подруга обдаровує їхнього викладача, вона вже звикла. І це ще не найгірше порівняння.

- Він ревнує! - задоволено прошепотіла Ешлі. - Ще й як! Не підпускає до себе, але ревнує! Тут діє принцип:"І сам не гам, і другому не дам!" - і повернула Ліліан до дзеркала помилуватись результатом, він і справді вражав, мала визнати Лілі. Тут подрузі не було рівних.

- Ого! - тільки й мовила, оглядаючи себе. Зазвичай після таких чаклувань над її зовнішністю, в Ніка відмовляли гальма і він норовив будь-який вечір, на який вони збиралися, розпочати зі спальні.

- Твоє скиглення завжди потім перетворюється в "ого"! - дорікнула Еш, підправляючи свій мейк-ап. - Коли навчишся вже мені довіряти  в цьому плані?!

- Пробач! І дякую! - покрутилася Лілі. - Просто не люблю виділятись.

- І дарма! - заперечила Ешлі. - Чому б не підкреслити те, що дала природа?! Вона поправила на сукні білого кольору тонкі лямки, що були схожі швидше на ланцюжки з кристалів. Призібрана тонка тканина спереду повністю закривала тіло аж до шиї, проте не передбачала спідньої білизни, і залишала до середини відкритою спину. Чиста спокуса!

- Боюся, твій брат тебе не випустить з дому! - Ліліан по-доброму заздрила сміливості подруги, вона б таке не наважилась вдягнути.

- Саме через це ви поїдете з ним на вечір першими! А мене забере Кріс!

- Ти тому погодилась з ним піти? Щоб змусити ревнувати містера Мортімера?

- Та ні, - відмахнулась Еш рукою, одягаючи високі підбори, - то довга історія! Але ж одне іншому не заважає, правда? - підморгнула. - Сьогодні на заході він має бути, хоча на аукціоні вдень я його не помітила, можливо, пізніше прийшов.

- Певно, цього вечора усі будуть тверезі з таким наглядачем! - припустила Лілі.

- Ти не віриш в студентську винахідливість? - засміялася. - Крістофер вже написав мені, як їм вдасться пронести алкоголь. Буде весело!

- Не сумніваюся!

Містер Мортімер стояв на варті біля відкритих навстіж дверей в актову залу, яку на сьогоднішній вечір перетворили в справжнісінький танцпол із дискошаром, вогні якого райдугою переливалися на обличчях радісних студентів, що веселилися під гучну музику. Незабаром на сцену мала вийти популярна серед молоді група, яку запросили спеціально. Його місією було зараз не дозволити пронести всередину алкоголь та інші заборонені речі, які так полюбляє студентство на подібних заходах, а також порядок та дисципліна. В цьому йому мала б допомагати молода колега поруч, та вона більше дивилася на нього самого, ніж видивлялася щось підозріле серед суконь дівчат та відтопирених піджаків хлопців. Бідолах, які ще не мали досвіду і так по-дурному палилися, вони відразу ж розвертали назад.

Миловидна міс Браун, що читала лекції з художньої критики, була приставлена до Роджера, аби разом наглядати за пристойністю та відповідністю манер стінам закладу. Ще одна пара викладачів, трохи старшого віку, знаходилася в протилежному кінці зали. Містер Мортімер волів би зараз бути вдома, з бокалом сухого вина наодинці, ніж ловити краєм ока важке зітхання Амелії Браун, доволі симпатичної, молодої жінки, проте занадто сором'язливої та скромної. Вона була цікавою співбесідницею та хорошою колегою, поки не починала мило червоніти та затинатися від найменшого прохання містера Мортімера, типу: чи не буде у Вас олівця. Очевидно, що він їй подобався, і міс Браун не завжди могла справитися зі своїми почуттями, які зазвичай дуже явно проступали на її обличчі. За інших обставин, Роджер, можливо, б і звернув на неї увагу. Але ті ж самі, величезні обставини, що заважали йому це зробити, не йшли з голови ні вдень, ні вночі. І саме через ці божевільні обставини, що ніяк не залишали в спокої його думки, він не хотів знаходитися тут. Від гріха подалі! Але був зобов'язаний. І через це переступити герцог не міг. Він ліниво спостерігав за студентами, та серце раз за разом пропускало удари від можливості в наступну мить побачити її. Не саму. При думці про когось іншого поряд, п'ятірня мимоволі затискалася в кулак і хотілося розщібнути перші ґудзики сорочки. Кілька днів підряд ігнорувати Ешлі на лекціях в університеті - коштувало йому надто дорого: кілька пропущених по ребрах під час спарингів на рингу. Тіло досі боліло. Саме там він намагався відволіктися, та натомість виходило навпаки: його концентрація та уважність залишали бажати кращого. Партнер побажав йому якнайшвидше зібратися і тоді приходити, бо Роджер сам на себе не схожий і боксувати з ним таким нудно й легко.