Глава 24

Роджер буквально змусив себе повернутися до реальності і попросити декількох студентів налаштувати проектор та опустити жалюзі на вікнах.  Яскраве сонячне світло поступово згасло, в лекційному залі ставало темніше в міру того, як опускалися жалюзі. Йому дуже важко було не дивитися на Еш, поки та піднімалася на верхні ряди. Але він і так все пам'ятав, в найдрібніших деталях...

 - Хочу тебе до нестями, - хрипле зізнання виривається з його грудей як рик того самого звіра, що сидить всередині. Йому потрібна свобода, звільнення від моральних оков хоч на деякий час, і зараз він спробує ту свободу на смак. І лише від цієї однієї думки він божеволіє. Еш зовсім не боїться, клацає вимикачем і темряву розсіює приглушене світло.

 - Хочу це бачити!  - вона дивиться на нього з-під лоба, закусивши губу і знімаючи рукавички: повільно скачує їх від ліктів,  спочатку одну, потім іншу.  А йому вже стає до болю тісно в одязі...

Роджер аж спітнів від цих спогадів, треба зупинитися, інакше... Він налив склянку води і залпом випив. Не дуже допомогло. Студенти мовчки чекали.  Насилу зібравши думки докупи, містер Мортімер в кількох словах підвів їх до того, про що йтиметься в фільмі, кивнувши Саймону Вілкінсону починати.  Хлопець увімкнув проектор і екран ожив. Роджеру довелося піти, щоб не заважати перегляду, і він попрямував до студентських лав.

Ешлі краєм ока спостерігала, як герцог проходить повз і сідає ззаду, просто за нею. Добре, що темно, інакше вона б видала себе з головою: серце почало калатати як навіжене, дихання почастішало, а сама вона ледве стримувалася, щоб не озирнутися. Еш відчувала його присутність кожною клітинкою… як пестить його погляд потилицю й шию, - могла поклястися в тому. Вона вже знала ці відчуття...

 - Зводиш з розуму мене, - видавив. Не питання - констатація факту. Роджер практично зірвав рукавичку з її руки, відкидаючи подалі, більше не міг терпіти її навмисне лінивих рухів. Він обхопив руками обличчя Ешлі, вриваючись язиком в рот дівчини і сплітаючись з її. Це був зовсім не ніжний поцілунок, швидше здичавілий, голодний - той, що підкоряє собі. Але таким він був з обох сторін, ніхто не хотів поступатися іншому. В чотири руки тим часом, вони позбавлялися одягу, цілуючись, наче востаннє...

Ешлі непомітно поковзала по сидінні, принаймні їй здавалося, що непомітно. Провела рукою по шиї, ніби змахуючи звідти розсип дрібних мурашок, поправила волосся - робила все, щоб позбутися цього відчуття нагляду за собою. Він сидів близько, дуже близько. Про те, щоб зосередитися на фільмі, річ вже не йшла. Їй би до кінця якось добути... Бо від цієї напруги вона плавилась як пластик під час короткого замикання. Студенти начебто з цікавістю стежили за зміною кадрів на екрані, але тільки не вона. Перед очима було зовсім інше кіно ...

Сукня лежала біля її ніг завдяки герцогу, поверх його ж фрака і сорочки, він зовсім не пощадив дизайнерське творіння, практично розірвавши приховану застібку на ньому. А коли побачив, що під ним, думка підняти його й акуратно повісити геть зникла з його голови.

 - Не можна так з речами, - посварила герцога Еш, потішаючись над його збентеженням.

 - Не можна таке носити, - пробурмотів Роджер, маючи на увазі напівпрозору мереживну білизну на дівчині. А ці довгі ноги на високих підборах зведуть з розуму будь-кого. Він раптом підхопив її на руки, в два кроки подолав відстань до ліжка й кинув на подушки. Ешлі розсміялася і піднялася на ліктях, спостерігаючи, як він знімає одне за одним взуття, і воно з гуркотом падає на підлогу. Маленька ступня в панчосі ковзнула по його грудях, акуратно спускаючись вниз. Він застогнав, вчасно її перехоплюючи.

Роджер відчував себе хворим токсикоманом, адже саме так діяв на нього запах студентки, що сиділа попереду. Він навіть нахилився трохи вперед, намагаючись бути ближче до неї. Чорт, що він робить, треба тримати себе в руках. Роджер різко випростався, оглядаючи зал, але він сидів позаду всіх, тому ніхто не помітив терзань викладача. І як на зло Ешлі провела рукою по волоссю, відкидаючи їх назад, потім тихо зітхнула. Герцог з силою стиснув кулаки, але це не допомогло позбутися йому цієї мани.

Через пів години, коли Ешлі думала, що ще секунда-дві і вона не витримає цього напруження й вискочить звідси як ошпарена, фільм закінчився. Викладачеві довелося спуститися до свого столу й відповісти на запитання, які виникли в студентів під час перегляду. З його подачі довелося й Ешлі брати участь в дискусії про те, як вони зуміли знайти кольє. Обоє старанно уникали хоча б побіжно згадувати про речі, що не пов'язані з пошуком реліквії. Особливо допитливих цікавило все, навіть меню їхньої вечері в Англії. Роджер таких студентів обривав на півслові й відразу переводив тему.

Після закінчення лекції, коли потік студентів ринувся в двері, містер Мортімер затримав Ешлі, пояснюючи це тим, що з хвилини на хвилину мав прийти хтось з університетської газети взяти в них інтерв’ю. Він ще раз нагадав їй, про що можна говорити, а чого краще не згадувати.

- Розказуємо про те ж, що й лондонській пресі. Нікому не потрібно знати…, - містер Мортімер покосився на Ліліан, яка залишилась разом з Ешлі й сиділа тепер в першому ряду, коли вони стояли біля стола викладача. І робила вигляд, що читає книгу, проте її очі невідривно слідкували за ними. А те, що Лілі бачила, не дуже тішило її. Між цими двома іскрилося.   

-  Ліліан про все відомо, - одразу заявила Ешлі, помітивши вагання Роджера. – Тож можете не шифруватися! – і мало не розсміялася, коли побачила його злий та трохи зляканий погляд. Змилувавшись над ним, вирішила добавити: - Вона нікому не скаже, що ми таємно й незаконно  пробралися в Нотінгемський замок.