Глава 23

Таксі зупинилося на Лонг Авеню біля будинку, де знаходилася квартира Пірсів. З аеропорту Роджер з Ешлі дісталися швидко і без заторів, в неділю вулиці завжди розвантажені, чого не скажеш про будні дні. Дорога додому пройшла в мовчанні: що в літаку, що зараз - вони не перекинулися й кількома словами. Коли водій вийшов вивантажити сумку пасажирки, тишу, врешті-решт, порушив Роджер:

 - Тобі допомогти з багажем?

 - Ні, я впораюся, - дівчина взяла маленький рюкзачок і, уважно подивившись на герцога, додала: - На все добре, містере Мортімере! До зустрічі на заняттях!

 - Ешлі, ти зможеш..., - почав він і затнувся, не знаючи, як сказати, але в очах читалося "залишити все в минулому і не компрометувати мене".

 - Я зможу, - посміхнулася вона, відкриваючи двері. - Ти не зможеш!

Еш вийшла, подякувала таксисту, взяла в нього невелику сумку і легкою ходою попрямувала в будинок, помахавши на прощання рукою, навіть не обертаючись. В усіх її жестах проступала байдужість. Герцог дивився їй услід, поки таксі не рушило, відвозячи його в величезні порожні апартаменти.

  Роджер думав над її останніми словами. Чому він не зможе? Він - доросла людина, що вміє контролювати свої емоції та почуття, впевнений в собі. Все закінчилося. Залишилося там, в Англії. Вони про все домовилися і прекрасно знали, що продовження їх спільна ніч мати не буде.

Він сильно стиснув пальцями перенісся, потім втупився у вікно на міський пейзаж, що мелькав перед очима. Ніч... Довга, без сну, пристрасна і дивовижно прекрасна ніч! Яка не буде мати продовження...

Ешлі піднялася на свій поверх і подумки приготувалася до того, що буде, як вона переступить поріг квартири. Реальність перевершила всі очікування: брат вибухнув ще до того, як вона кинула сумку на підлогу. Ешлі думала, він її просто вб'є. Цього разу вона й справді переплюнула саму себе.

 - Ти взагалі розум втратила?! - кричав Ніколас. - Поїхала на інший континент, навіть не сказавши мені нічого! Чим ти думала? Я ж несу відповідальність за тебе.

 - Вибачте мені. Ти правий. Ти абсолютно правий, - втомлено промовила Ешлі й додала. - Через кілька днів мені виповниться 21, тому ти вже зможеш зітхнути з полегшенням і не возитися зі своєю дурною сестрою.

 - Ні, ти послухай її, Ліліан, - обурився Нік ще дужче, звертаючись уже до своєї дівчини. - Що вона несе! Начебто це щось змінить, і я перестану турбуватися про неї!

Ліліан, яка до цього стояла мовчки і не втручалася, відзначила якусь дивну покірність Ешлі. Вона погладила Ніколаса по руці, намагаючись втихомирити.

 - Я думаю, нам всім потрібно заспокоїтися, дати можливість Ешлі відпочити з дороги, а потім вже поговорити, - вона підбадьорливо посміхнулася подрузі, чітко розуміючи, що щось не так. Еш повернулася зовсім інша. Раніше вона б ніколи не визнала свою неправоту, сперечалася б із братом до хрипоти, відстоюючи свої погляди й прийняті рішення.

 - Ага, звичайно поговоримо. Завтра в університеті я ще поговорю з твоїм викладачем, у якого я бачу мізки теж геть відсутні.

 - Ні! - раптом твердо заперечила Ешлі. - Не смій! Це повністю моя вина.  Обманом і хитрістю я ув'язалася слідом, у нього не було іншого виходу, як дозволити мені летіти з ним.

 - Таки не було! - скептично фиркнув Ніколас. - Його теж вбити мало!

 - Може, пройдемо в вітальню і не будемо репетувати біля дверей, - запропонувала Лілі, знімаючи куртку з Еш і підштовхуючи її до дивана. Нік пішов за сестрою, не перестаючи кричати:

 - Куди він тебе потягнув? А якби з вами трапилося щось в цих печерах?  Він думав про це? Мало мені батьків, які тягаються по всьому світу, так ще й ти туди ж!

 - Звідки знаєш про це? - Ешлі здивовано округлила очі й подивилася на Ліліан.

- Люба, про це вже весь світ знає. Репортажі про вашу з містером Мортімером знахідку є в кожній газеті, я вже мовчу про телебачення та Інтернет. А на балу ти була неймовірна, - не втрималася Ліліан від компліменту.  Ніколас кинув в неї грізним поглядом.

 - Боже мій! - Еш навіть присіла від несподіванки. - Так, в Лондоні ми дали кілька інтерв'ю перед від’їздом сюди і ще була преса на заході, але я не думала, що це вийде за межі Англії!

 - Серйозно, сестричко? - підняв брову Ніколас, він стояв перед нею зі схрещеними руками на грудях. - Не думала вона... Ви знайшли старовинне кольє в кілька сотень тисяч доларів і думали, це не буде нікому цікаво? Вітаю, ви тепер нові місцеві знаменитості! Редактор університетської газети вже питав мене, коли можна взяти інтерв'ю. Ти стала ще популярнішою! А наші батьки, напевно, взагалі з розуму зійдуть від гордості за дочку, коли дізнаються.

 - Нік, пообіцяй мені, що нічого не говоритимеш містерові Мортімеру, - Ешлі пильно дивилася братові в очі, змушуючи дати слово. - Обіцяй мені!

 - Це я вже сам вирішу, зрозуміло?! Я закривав очі на всі твої витівки, сестро, але це вже занадто. Я тиждень не знаю, що думати, а ти навіть на дзвінки не відповідаєш.

 - Я написала тобі, що в мене все добре!

 - Годі, не можу більше з тобою говорити! - Нік схопив телефон і ключі зі столу. - Лілі, кохана, я в спортзал, інакше за себе не ручаюсь. Ще одне слово - і я зверну їй голову.