Глава 22

- Міс Пірс! Добридень! - привітався Роджер, а в Ешлі впало серце від цього офіційного привітання.

 - Здрастуйте, Ваша Світлосте! - в тон йому вторила вона. - Вибачте, реверанс я так і не навчилася робити, - уїдливо. Герцог посміхнувся у відповідь на її сарказм.

 - Саме час повчитися, - зауважив ненароком, - у мене подарунок для тебе. Сподіваюся сподобається. Він відчинив задні дверцята автомобіля і дівчина побачила кілька круглих коробок, - тобі принесуть в кімнату. Там все, що знадобитися тобі для виходу.

 - Дякую, - стримано посміхнулася, - але я думала гляну тільки одним оком зі сходів на те, як уміє веселитися вищий світ, та й по всьому… Відповідного вбрання з собою я, на жаль, не прихопила.

  - У мене ще одна новина для тебе, - Роджер запропонував схопитися за його лікоть. - Прогуляймося, а машину слуги приженуть?! Насправді герцог до нестями хотів побути з нею наодинці, тому що в замку це буде доволі важко.  Всі його нагадування собі самому, що Ешлі його студентка і він не повинен давати їй помилкових надій, випаровувалися, як тільки він бачив її. І як останній слабак потай мріяв скоріше повернутися в ЛА, оскільки сподівався, що там йому буде простіше тримати дистанцію.

Ешлі була, на подив, мовчазна і якась згасла, чи що… Не було в ній зараз тієї шаленої енергії як зазвичай: не задавала питань, не сперечалася, не дражнила - ніби підмінили. Можливо, нервує перед балом, подумав. Навряд чи коли-небудь вона брала участь в чомусь подібному. Ну ось, спокійна небалакуча дівчина йде поруч з ним - така, які завжди подобалися, а йому хочеться ту Ешлі назад, яка виносить мозок, яка змушує його злитися і сміятися. Від якої йому дах зносить!

Вони ввійшли в замок, де все вже було прикрашено живими квітами до вечора, підлоги начищені до блиску, а коридорами постійно тинялися офіціанти в лівреях, завершуючи останні приготування. Якщо спочатку Ешлі трохи бентежила грандіозність події, то тепер вона поступово звикала до цієї розкоші й достатку. Навіть за її мірками це було занадто, але, мабуть, герцогиня Марч не скупилися в таких справах. Роджер провів Еш в бібліотеку, де, судячи з незадоволеного вигляду й підібганих губ, його підчікувала мати.

 - Нарешті! - вона піднялася з крісла, де сиділа до цього рівна як палиця, як тільки не зламається.., - Я хочу глянути на кольє. Воно повинно бути в ідеальному стані, перш ніж я його надягну!

 - Так і є, Ваша Світлосте, воно в ідеальному стані, я подбав про це! Але, - і це коротке слово було сказане дуже рішучим тоном, що не терпить заперечень, - для нас буде великою честю, і, думаю, Ви зі мною погодитеся, матусю, - останнє слово герцог вимовив з притиском, - якщо я передам право надягнути кольє та відкрити бал тій, без котрої воно б ніколи не знайшлося. Тобі, Ешлі! - Роджер повернувся до неї і посміхнувся:

 - Саме час вчитися робити кніксен!

 - Твої предки в труні перевернуться! Яка ганьба! - з цими словами герцогиня-вдова стрімко покинула приміщення, так і не вдостоївши Ешлі ні словом, ні поглядом за весь час їх розмови, так ніби вона пусте місце.

 - Роджер, не треба через мене сваритися з матір'ю, - твердо сказала дівчина. - Це ні до чого!

 - Я хочу, щоб ти його надягла! - тихо відповів він, - хочу бачити його на тобі..., - рука потягнулася до неї, і пальці погладили шкіру в тому місці, де б мав якраз знаходитися червоний алмаз. Герцог подивився Ешлі в очі, а вона не змогла відвести погляд, не змогла приховати те тяжіння, яке відчувала поруч з ним. І вона вирішила, що якщо їм не судилося бути разом з низки причин, то хоча б отримає насолоду від того, що має сьогодні. Ешлі завжди вміла радіти життю, буде це робити й зараз!

 - Тобі треба йти готуватися, - герцог, кинувши останній погляд на її губи і придушивши в собі бажання поцілувати її, легко підштовхнув дівчину до дверей. - Залишилося всього кілька годин.

Бальний зал просто тонув в кількості живих квітів, аромат яких стояв в повітрі, перемішуючись з апетитними запахами різноманітних страв, розставлених на столах попід стінами в сусідніх вітальнях, що примикали до зали. Кожен міг підійти і спробувати делікатеси на свій смак, а також насолодитися дорогими напоями. У світлі канделябрів, що створювали урочисту обстановку, поблискували вишукані прикраси на леді, а буйство яскравих фарб їх суконь вражали уяву. Всі чоловіки до єдиного в чорних смокінгах і білих сорочках з метеликами трохи розбавляли ту строкатість кольору.

Весь гул голосів замовк як одним помахом, варто було з’явитися тому, заради чого в цьому залі зібралося все вище суспільство Великобританії. І не зрозуміло, хто на що дивився більше: на легендарне кольє з червоним алмазом в кілька сотень тисяч доларів чи прекрасну дівчину, зовсім незнайому для вибагливого бомонду?!

В чорній вечірній сукні в підлогу, яка дуже добре відтіняла коштовність, дівчина нагадувала молоду Одрі Хепберн. Витончена як порцелянова статуетка, вона граційно спускалася сходами вниз. Частина волосся була заколота за вухом, решта красивими завитками обрамляла одну сторону обличчя, ледь торкаючись шиї. На ній не було прикрас, окрім головної дорогоцінності, щоб не відволікати увагу. Алмаз своїм блиском мимоволі притягував до себе погляд, лежачи на грудях в Ешлі, наче там він і завжди знаходився. Образ доповнювали лише рукавички до ліктів в тон сукні.

Ешлі насолоджувалася загальною увагою, відчуваючи себе якщо не королевою, то юної аристократкою, яка вперше дебютувала на балу. Одне тільки затьмарювало її настрій - колючий холодний погляд герцогині Марч, але десь в глибині душі Еш могла її зрозуміти, адже вона - самозванка, зайняла її місце по праву. Однак це всього лише на один вечір, дівчина не тішила себе ілюзіями, то чому б не порозкошувати сповна. Вона посміхнулася герцогу, що стояв біля підніжжя сходів, щоб відкрити бал вальсом, і прочитала в його очах щире захоплення і гордість за неї. Зазвичай, перший танець - полонез, але й тут Роджер пішов наперекір усім правилам і традиціям. За очі його називали не інакше, як бунтар, але тим не менше поважали і схилялися перед статусом.  Ніхто не насмілювався йому перечити. І якщо вальс Ешлі завдяки Ліліан і її урокам ще станцює, то з полонезом вона навряд чи би впоралася.