Глава 21

У готель вони приїхали пізно ввечері, втомлені, але щасливі, оскільки їх пригода увінчалося успіхом і вони не переставали про це говорити й ділитися враженнями. В лікарні їм дали злегка перекусити, а зараз обоє насолоджувалися пізньою вечерею, замовленою в номер після того, як Ешлі з Роджером привели себе в порядок. Дівчині навіть довелося допомагати герцогу мити голову, щоб не намочити рану, й інтимність цього моменту зашкалювала. Вони добре  пам'ятали те безумство напередодні, перерване офіціантом, але робили вигляд, що нічого такого між ними не відбувається - чисто дружні відносини.

 - Давай лягати спати, - запропонувала Ешлі, як тільки вони закінчили вечеряти. - Тобі потрібно більше відпочивати, так сказав лікар.

 - Ешлі, не роби з мене каліку.., - скривився герцог, - я почуваю себе добре, просто втомився після важкого дня, як і ти, не більше. Навіть голова більше не болить.

 - Гаразд, - погодилася дівчина, не доводячи йому зворотне. - Тільки цю ніч на кушетці буду спати я.

 - Ні!                            

 - Так!

 - Ліжко досить велике для двох!

 - Добре, - здалася вона, - ти лягай, а я зараз. У ванній Ешлі переодягнулася в комплект для сну: шовкову маєчку з мереживом і короткі шорти. Вимкнула світло і швиденько залізла під покривало, лігши на самому краєчку і, практично, переставши дихати. Присутність герцога в ліжку, а ліг він посередині, а не зі свого боку, дуже сильно відчувалася.

 - Ешлі, - покликав її, потім вимовив після секундної паузи, в той час як вона продовжувала мовчати, боячись ворухнутися, - На добраніч! І спасибі тобі за все!

 - Звертайся, якщо що! - мовила, Роджер швидше відчув, ніж побачив її посмішку, - На добраніч!

Сильна рука раптом обвила тонку талію і ривком притягнула її до гарячих грудей, дівчина ахнула від несподіванки.

 - Спи, - прошепотів їй герцог на вухо, не випускаючи зі своїх обіймів.

Роджер прокинувся від ниючого болю в потилиці та спині, на якій зараз лежав, він притиснув рану, за що і розплачувався, але це було ніщо, порівняно з тим, що практично зверху на ньому розпласталася Ешлі, обвивши його руками й ногами. Дивно, але йому не хотілося звільнитися з її полону, навпаки насолоджувався вагою стрункого тіла, ніжністю шкіри та запахом її волосся.  Роджер терпів біль, тільки б побути довше в її обіймах. Він прекрасно розумів, що не зможе собі таке дозволити після приїзду в Лос-Анджелес, там буде все по-іншому. Там вони будуть старанно вдавати, що їх нічого не пов'язує і серце не б'ється від однієї думки про їх поцілунок. Прокляття, разом з нею, за недовгий період їхнього знайомства, Роджер сміявся більше, ніж за все життя. З нею він відчував, власне, це життя – справжнє, невимушене!

В нього є всього кілька днів, поки він владнає всі справи з кольє. По-перше, потрібно переконати матір, що "Серце Ізабелли" буде зберігатися в Тауері. Ну, або просто поставити її перед фактом. Все-таки робити по-своєму, а не так, як хоче цього герцогиня Марч, приносило йому неабияке задоволення, хоча іноді й доводилося з нею рахуватися або робити вигляд, що вона все ще на щось впливає. По-друге, треба залагодити питання знахідки скарбу на території Нотінгемського замку, адже на це дозвіл йому ніхто не давав. Можна дати раду одним-двома дзвінками, але він вирішив особисто з'їздити, чим і займеться сьогодні. Їм це тільки на руку, новина лише більше привабить туристів. По-третє, потрібно повідомити в Лондонський музей, що "Серце Ізабелли", легенда про яке завжди вважалася скоріше вигадкою, ніж правдою, існує. В знаменитій благодійній організації, яка керує музеєм, просто збожеволіють від думки, що вони отримають його в свою королівську скарбницю в Тауері. Але перш ніж Роджер передасть кольє на зберігання, матуся ж, звісно, не впустить можливості ним похвалитися. Це він знав напевно. Але у нього є деякі свої міркування щодо цього. Герцог повільно провів долонею по шиї Еш, змусивши її вії здригнутися, погладив тонку кістку ключиці, і, не втримавшись, поцілував волосся. Так, подумав він, на ній воно виглядатиме ідеально!

Роджер обережно вивільнився з-під Ешлі, намагаючись не розбудити дівчину, кожен рух віддавав болем, який сьогодні тільки посилився. Він хотів позбавити її того незручного моменту, коли вони б прокинулись отак. Хоча з нею не вгадаєш заздалегідь, ніколи не знаєш, як вона поведе себе. Взяти, хоча б, їх спуск в печери! Інша, на її місці, вже б закотила істерику, піддалася паніці або б нила безперестанку (тиждень тому герцог так би й подумав), але Ешлі проявила таку стійкість, кмітливість та безстрашність, що він просто захоплювався нею. Передусім як людиною. Втім, як жінка вона теж зводила його з розуму.

Роджер залишив записку Ешлі, що поїхав в Нотінгемський замок і просив її гарненько відпочити, оскільки їх ще до вечора чекає поїздка в Лідс Касл.  Поки він залагоджував справи, зателефонувала мати. Розмова з нею, як завжди, далася йому важко. На звістку про успіхи сина, герцогиня лише сухо зронила:

 - Я завжди знала, що кольє займе гідне місце в колекції нашого старовинного роду і стане ще одним доказом величі Мортімерів.

Роджер закотив очі. Цікаво, це він від Ешлі перейняв, посміхнувся своїм думкам. Але матері сказав:

  - Вибачте, Ваша Світлосте, але «Серце Ізабелли» стане головною прикрасою королівської скарбниці в Тауері.

 - Про це не може бути й мови, - заперечила герцогиня Марч. - Кольє - реліквія, що належить нашій сім’ї! - слово «нашій» вона особливо підкреслила.