Глава 17

Так приємно було тримати його за теплу міцну долоню, що дівчина нерозумно заусміхалася і навіть не розізлилася на уїдливий коментар. Зараз в тунелі зовсім не відчувалося тієї романтики і пригодницького духу, коли вони відвідували його вдень з екскурсоводом при світлі електричних лампочок.  Незважаючи на весь ентузіазм і завзятість, Ешлі було трохи моторошно.  Сперте повітря і вогкість забивали ніс, а якщо ще раптом, на секунду повірити, що привид дійсно існує, то тонкі волоски на руках Еш піднімалися самі собою, і озноб йшов по спині.

 - Це ж неправда? - пошепки запитала, нахилившись до самого вуха Роджера, ніби хтось ще міг її тут почути. Він якраз  зупинився, щоб озирнутися на всі боки і зрозуміти, де вони, приблизно, знаходяться. Повернув голову і натрапив на трохи переляканий погляд.  Роджер запитально підняв брову.

  - Ну, - Ешлі зам'ялася, облизуючи раптом пересохлі губи, - що примари існують...

І тут її завжди зібраний серйозний викладач розреготався. Тепер страхи Еш виглядали по-ідіотськи, тому вона спробувала пояснити:

 - Ти ж живеш в замку, ну... раніше жив в Лідс Касл. А такі місця завжди мають свою історію. Ось я і подумала, що кому, як не тобі, точно знати. Може, Вашій Світлості сніданок вранці Каспер приносив, звідки я знаю. Моя квартира не має столітніх легенд про минувшину, - ображено закінчила вона і додала, бачучи, що Роджера накриває нова хвиля сміху. - От придурок!

Він стояв, зігнувшись навпіл і спирався рукою об стіну. Від його сміху, напевно, здригалися стіни.

 - Тепер твій прозорий предок точно почує нас і прилетить сюди.

 - Може, він тоді нам і розкаже, де знайти підземні ходи і кольє?! - вимовив Роджер, перестаючи вже реготати. Він посміхнувся, коли дівчина фиркнула від злості та промарширувала повз нього вперед, не чекаючи. Йому раптом спало на думку, що з нею йому часто хочеться сміятися і навіть пустувати. Він забув як це просто по-доброму підколювати один одного. Але в той же момент, напруга між ними нікуди не зникла, змушуючи згадувати вчорашній вечір в готелі.

- Ти безстрашна, коли злишся, - сказав Роджер, коли наздогнав свою студентку.  - Навіть привидів перестала боятися.

 - Ми прийшли, - холодно констатувала Ешлі, посвітивши на невелике відгалуження вбік від головного тунелю, що закінчувалося тупиком. Принаймні так їм сказали під час екскурсії. Воно йшло трохи під кутом вгору.

 - Ну, що ж, приступимо. Будь обережна, - попросив Роджер і уважно подивився на Еш. - Піднімайся спочатку ти, я буду страхувати.

Підйом не був сам по собі дуже крутий, але з огляду на гірську породу пісковика, підошва черевиків ковзала. На перший погляд хід дійсно здавався тупиковим, але в кінці він трохи розширювався, нагадуючи маленьку кімнатку.

За пів години вони обмацали практично кожен камінчик, але слідів обвалу чи ж  того, що хід був засипаний, не знайшли.  Ніякої зачіпки.

Ешлі втомлено опустилася на землю трохи відпочити, в той час як Роджер продовжував вивчати стіни грота.

 - Бр-р-р, як же тут холодно, - поскаржилася вона, - я ж собі так одне місце відморожу. Ешлі сперлася руками об землю, щоб встати, як раптом застигла.

 - Роджере, - придушено покликала вона, але викладач ніяк не відреагував, і далі продовжував стукати каменем по стіні, прислухаючись до звуку.

  - Роджере! - крикнула Еш. Вона встала на коліна, притискаючи дві долоні до землі. А коли він підійшов ближче, потягнула його за куртку вниз, змушуючи опуститися біля неї. Дівчина взяла його долоню і притиснула в тому ж місці, де тільки що тримала сама, накривши своєю рукою його. Спочатку Роджер нічого не зрозумів, оскільки їх близькість та дотик рук дуже сильно схвилювали його, але потім очі його загорілися і Ешлі посміхнулася.

 - Господи! - вимовив він, сміючись. - Я відчуваю слабкий потік повітря. Герцог розсміявся як дитина, від радості чмокнув Еш в губи, яка знітилась від такої його реакції, адже вони домовилися вести себе стримано і коректно.

 - Хіба викладачеві дозволено цілувати свою студентку? - поцікавилася,  старанно зображуючи байдужість.

 - Якщо вона розумниця і заслужила, то так, - пожартував Роджер, очищаючи руками кам'яну підлогу від піску і маленьких камінчиків. Потім серйозно сказав:

- Пробач, не стримався. Останнім часом у мене з цим проблеми, - зітхнув він. - Більше не повториться.

 - Добре, - кивнула Еш, хоча нічого хорошого, насправді, від цих слів не відчувала.

 - Допоможи мені. Світи сюди ліхтариком, - попросив герцог, світла від великого ліхтаря, що стояв на його рюкзаку неподалік біля стіни, було недостатньо. - Я спробую витягти камінь, де відчувається струмінь повітря.

Минуло достатньо часу, перш ніж Роджер зумів це зробити, допомагаючи собі кайлом і маленьким ломиком, які він завбачливо взяв із собою. Ешлі навіть не питала, де він їх дістав. Тепер легкий подув чути було краще. Вони розбирали камінчик за камінчиком, спираючись на коліна і працюючи разом.

 - Добре, що я взяла рукавички, - вимовила Еш за довгий час, вона смикала щосили камінь, який ніяк не піддавався. - Інакше, - видихнула важко від зусилля, - моєму манікюру був би кінець. Хоча йому і так кінець, напевно.

 - Ешлі, залиш, ти надірвешся, краще тримай ліхтар рівно, - наказав Роджер.  Незважаючи на те, що тут було дуже холодно, піт маленькими крапельками збирався у нього по лінії волосся. Він витер його рукавом і продовжив довбати, йому вдалося заглибитися сантиметрів на п'ятнадцять, а діаметр ями становив приблизно п'ятдесят.  Ешлі встала на ноги, розминаючи затерплі м'язи, поправила лямки рюкзака, що сповзли на плечі, і продовжила світити. - Ближче, - попросив герцог, - направ сюди.  Здається, я бачу ручну кладку. Прокляття! Не рухайся! - крикнув різко Роджер в той момент, коли Ешлі зробила крок ближче подивитися.