Глава 16

Спочатку він навіть не почув стукіт у двері, оскільки рука Ешлі рушила в напрямку його живота, а потім завмерла. Дівчина напружилася. Звук повторився, і стало зрозуміло, що доставили їх вечерю.
Вони подивилися один на одного, дурман пристрасті випаровувався, залишаючи відчуття незручності, що зростало з кожною секундою.  Реальність того, що відбувалося обрушилася на них як відро холодної води. Роджер опустив Еш на землю, важко зітхаючи і потираючи потилицю.  Він тепер не міг підняти очі на неї. Йому стало соромно через свою нестриманість: як хлопчисько, який ніколи жінки не бачив .
Ешлі ж ніяковіючи, запахнула поли халата і міцно затягнула пояс. І тільки тоді герцог відкрив двері таким чином, щоб дівчини не було видно. Вкотив сам столик, віддав чайові і випровадив офіціанта, стверджуючи, що їм більше нічого не потрібно.
Ешлі дивно себе почувала. Начебто й домоглася того, чого хотіла: Роджер втратив голову і буквально накинувся на неї. Але задоволення їй це не принесло. Точніше принесло, ще й яке, але якщо говорити про моральну сторону свого вчинку, то їй трохи було соромно за свої витівки. І якщо спочатку вона повністю контролювала всі свої дії, вдаючись до старих як світ хитрощів, то потім її мозок просто відключився, і на перший план вийшла величезна потреба відчувати на собі його руки та губи.
Вони не дивилися один на одного. Герцог мовчки прибрав ноутбук і книги з журнального столика, а Ешлі переклала туди страви з їх вечерею. Їли неохоче і без апетиту. Зараз їх більше турбував інший голод, який до цих пір залишався невтамованим.
Роджер раптом відклав столове приладдя та вперше подивився на Ешлі з того моменту, як притискав її майже голу до стіни. Емоції знову нахлинули, варто було йому побачити, як  дівчина  прибирає язиком краплю соусу з нижньої губи. Але він зумів стримати себе.
- Ешлі! - тихо й спокійно звернувся він до неї. Її руки завмерли над тарілкою,  - Ти ж розумієш, що далі так не може тривати. Ні до чого хорошого це не приведе.
- Чому ж? - запитала. Виделка та ніж жалібно брязнули, коли вона їх опустила на тарілку. Вона дивилася на свого викладача і намагалася зрозуміти, шкодує він про те, що трапилося чи ні.  Швидше за все - так, раз заговорив в такому дусі. Їй захотілося знову позлити його, вивести з себе, побачити знову емоції на такому зараз безпристрасному обличчі. Тому продовжила ставити запитання, з підкресленою зверхністю.  - Матуся не дозволить? Або, може, втратите зарплату і не зможете прогодувати себе? - Ешлі розуміла, що несла повну маячню, просто аби зачепити його і трохи втихомирити свою гордість, і насправді репутація викладача дуже дорого коштує, але все ж частка істини в її словах була.
- Ти зараз верзеш нісенітниці, казна-що. І прекрасно це знаєш, - зло кинув Роджер. - Дуже буде етично і комфортно нам з тобою в одній аудиторії під час лекції, пам'ятаючи про те, що зовсім недавно ми займалися сексом. Потрібно припинити все на початковому етапі, поки цього не сталося.
- А те, чим ми займалися десять хвилин назад, ми згадувати не будемо? - Еш вичікувально дивилася на нього.
- Добре, - випалив герцог, - я тебе трахну.  Що далі? На цьому все і закінчиться!  Тому що я не збираюся плутатися зі своєю студенткою.
Ешлі болісно скривилася від його слів. А чого вона чекала? Поводиться як остання хвойда, пропонуючи себе мало не на блюдечку. Нав'язалася йому в подорож сюди, напросилася жити в одному номері. Вона подивилася на себе з боку, і їй стало гидко від своєї поведінки, що вкрай рідко з нею траплялося. Не його ж вина, що вона вперше по-справжньому закохалася.
- Вибач, - тихо видавив герцог і потер перенісся, ніби йому це вже все набридло, і він сильно втомився. - Але це правда. Не в моїх правилах обманювати  та обіцяти золоті гори.
- Ні, ти мені вибач, - раптом сказала Ешлі. - Я просто..., - вона запнулася, підбираючи слово, але так і не знайшла його. - Ти правий. Маєш рацію. Я все прекрасно розумію.
Роджер здивовано подивився на неї. Він і так перегнув палицю, і вся відповідальність лежить на ньому, а вона ще й вибачається.
- Але у нас же можуть бути дружні цивілізовані відносини, - посміхнулася дівчина. - Скажімо, як в улюбленого викладача і старанної студентки? Ешлі продовжувала посміхатися, не показуючи, наскільки їй зараз боляче.
- Звичайно, - задумливо відповів Роджер. Він пильно дивився на Еш. - Вони і повинні були такими бути з самого початку.
- Прекрасно, - надто життєрадісно вигукнула Ешлі. - Проїхали. Вам не здається, що ця риба просто чудова.  Ніколи такої не їла.
- Еш, - герцог уважно вивчав обличчя дівчини, намагаючись відшукати ознаки образи, злості або навіть ненависті. Але Ешлі випромінювала такий оптимізм і життєрадісність, що йому довелося повірити в те, що все між ними добре. І ніяких конфузних ситуацій не було, і бути не може. Вона проігнорувала своє ім'я і продовжила далі тараторити з приводу їх прекрасної вечері.
Ешлі давно звикла ховати свій біль і самотність за посмішкою і легкою балаканиною. Адже, насправді, нікому не цікаво, що відбувається в тебе в душі. Є, звичайно, винятки, але рідко. Ось і зараз вона не бачила потреби показувати, наскільки їй прикро, боляче і соромно. Виявляється, закохуватися - це дуже важко. В такому стані робиш вчинки ще безглуздіші та необдуманіші, ніж зазвичай. Особливо, якщо немає взаємності. Ешлі згадала всіх тих хлопців, з якими розлучалася з власної ініціативи. Вона ніколи всерйоз не замислювалася над їхніми почуттями. Розривала стосунки з легкістю і без жалю, все одно, що печиво пісочне розламувала навпіл. Чому вона зараз переживає з герцогом всі ті емоції та відчуття, які ніколи раніше не виникали в неї?! 
Після вечері Роджер пішов у ванну, а Еш швидко переодягнулася в піжаму й лягла в ліжко. Якщо він ще побачить її в шовковій сорочці з мереживом на тонких лямках, то згорить від сорому.  Але якщо чесно, інших у неї і не було: цнотливих, бавовняних, із зав'язками під саме горло. Дівчина обожнювала красиву білизну.
Коли герцог вийшов, вона прикинулася, що спить. Чула, як він брав подушку і ковдру, як рипнула кушетка під ним. І важке зітхання. Вона могла б закластися, що вони обоє не могли заснути, щонайменше, до півночі.