Глава 14

Через пів години, коли грюкнули двері в номер і увійшов містер Мортімер, Ешлі вже забула, яка зла вона була на нього до цього. Точніше сказати, не забула, а трохи відстрочила свою образу.
- У нас велика проблема! - вигукнула вона, махаючи перед викладачем брошурою.
- І яка ж? - обережно поцікавився Роджер, побрязкуючи в'язкою ключів і сідаючи в крісло.
- Справа в тому, що діра Мортімера зараз - по суті один тунель, який має кілька тупикових невеликих розгалужень. А на карті з щоденника - цілий лабіринт!
Він очікував чого завгодно після свого повернення: холодності, довгого ображання або навіть злості. Те, як він не зовсім добре вчинив з дівчиною, бажаючи провчити, чоловік прекрасно пам'ятав. Проте водночас і себе випробовував, бо запах її тепер переслідує його скрізь, хоча він ледь торкався Ешлі. Запах, від якого він втрачав все своє самовладання. А ще з голови постійно не виходили ті два поцілунки. 
А його горе-студентка, як ні в чому не бувало, розповідає йому про діру Мортімера, та ще й з таким ентузіазмом, немов ось-ось ліки винайде від раку. Тоді, коли він лишень думав про те, аби зайнятися з нею чимось більш приємним, ніж лазити по підземеллях. 
- Я радий, що у Вас куди більше кмітливості, міс Пірс, ніж я думав спочатку. Тому в мене й була щойно зустріч, і мені передали ключі, - тут викладач трохи зам'явся, - від деяких дверей замку. Час обмежений, відповідно.
- Секундочку, - повільно вимовила Еш, злізла з ліжка і стала на ноги. Руки вона склала навхрест на грудях, всім своїм виглядом намагаючись показати обурення, але на ділі ще більше підкреслюючи їх.
- Ви думали, що я якась тупа тусовщиця, яка дбає тільки про своє роздуте его?!  - запитала Ешлі, піднявши брову і втупившись поглядом в Роджера. 
- Приблизно так, - відповів містер Мортімер, - але я б ще додав зациклена на шопінгові.
В цей момент, май Роджер хоча б краплю кмітливості, про яку тільки-що говорив, або ж бодай інстинкт самозбереження, він би постарався якось згладити цю ситуацію й завірити дівчину в протилежному. Ешлі ж розпалювалася все більше.
- Ви - холодна байдужа брила льоду, - заявила вона, тикаючи пальцем в його бік і спостерігаючи за кам'яним обличчям містера Мортімера. - Вам чужі навіть прості людські емоції. Ви тільки й вмієте, що маніпулювати людьми, та ображати їх. А ще командувати!
 - Чула б зараз Вас, моя матуся, міс Пірс, - іронічно посміхнувся Роджер.  - Це найвища похвала для її сина! Так і має поводитися справжній аристократ.
- Ви - нестерпний! - Еш похитала головою. - Іноді мені здається, що Ваші почуття пробиваються назовні. Але це лише моя фантазія.
Дівчина повернулася і почала збирати книги, розкидані на ліжку. Весь її запал кудись зник.
Містер Мортімер дивився на Ешлі і думав, що б вона сказала, якби він, її викладач, показав зараз свої справжні почуття і бажання. Схопив би її й кинув на те ліжко, над яким вона зараз спокусливо нахилилася, дістаючи книгу. І брав би її, довго й пристрасно, наплювавши на всі умовності. Замість цього він піднявся з крісла й кинув:
- Збирайтеся, міс Пірс, ми йдемо оглядати замок.

Ешлі та Роджер вже встигли двічі пройти тунелем разом з групою туристів, але нічого, щоб їх зацікавило або дало б якісь підказки, де шукати кольє, не помітили. Вони спустилися в печеру, вхід до якої починався в замку на вершині гори звичайними дверима, правда, стилізованими під старовину.  Екскурсовод, невеликого зросту чоловік, одягнений в щось схоже на чернечу сутану, захоплююче розповідав про те, чому ця печера називається дірою Мортімера. Як цим шляхом вторгся в покої королеви-регента Ізабелли та її коханця-співправителя Роджера Мортімера Едуард ІІІ з військом і поклав кінець їхньому правлінню. Останнього відправили на страту, а Ізабелла Французька доживала свої останні дні в монастирі.
Ешлі йшла разом з викладачем, трохи відстаючи від групи, й уважно обстежувала стіни, іноді чіпаючи їх рукою. На перший погляд, все вже стало гладким і витерлось з часом, особливо, якщо врахувати, скільки людей проходить тут за день. І лампочки для освітлення, вкручені в стінах, не додавали атмосфери середньовіччя, але їй подобався на дотик цей холодний шорсткий камінь навколо. Подобався навіть запах вогкості і ще чогось. Вона уявляла собі це місце кілька століть назад: не галасливі розмови туристів та клацання фотоапаратів, а важкий дзвін обладунків та зброї грубих воїнів.
Хтось запитав, коли вони вже підуть в картинну галерею в замку, бо у нього починається клаустрофобія, хоча зараз вони перебували в місці, де тунель виходив назовні, відкриваючи прекрасний вид на місто, і знову заглиблювався в гірську породу.
- Якби наш гід згадав, що королева була вагітною і народила сина, а її коханий зумів заховати подароване нею безцінне, за сьогоднішніми мірками, кольє в підземних ходах замку, - звернулася тихо Еш до Роджера, - думаю, у людей виявилося би куди більше  інтересу до діри Мортімера.
- Нам потрібно повернутися сюди завтра, - також пошепки відповів викладач.  - Нікого не буде. Вихідний.
Вони знову продовжили шлях печерою. Ешлі спіткнулася на східцях, оскільки очі ще не звикли до напівтемряви, і вже впала б, але Роджер підхопив її за талію. Гарячі сильні руки тримали міцно, надто міцно, і дуже близько. Щоб приховати збентеження дівчина швидко запитала:
- Але як ми потрапимо сюди, якщо все буде зачинено? – він не відпускав її, вони зупинилися. Містер Мортімер дивився на неї з легкою насмішкою, піднявши брову. - Гм, ключі, - прошипіла Еш, намагаючись вирватися, - забула. Та відпустіть Ви мене, нарешті. Я не збираюся падати знову.
 У відповідь вона отримала криву посмішку.
 - Звідки я знаю, - сказав Роджер їй на вухо, хапаючи міцно за руку. - Я несу за Вас відповідальність. Дівчина фиркнула.
- Гей, ви, не відставайте там! - крикнув їм екскурсовод.
Через кілька хвилин вони вийшли біля підніжжя скелі, знову не знайшовши ніяких зачіпок. Складно було обстежувати печери, якщо гід постійно їх підганяв, не даючи можливості толком і озирнутися. Тут вхід закривався важкими залізними ґратами з досить таки надійним замком на вигляд. Як вони проберуться всередину завтра, Ешлі толком не розуміла.
Роджер потягнув її за руку, відводячи подалі, до проїжджої частини. Клацаючи затворами камер, туристи йшли в бік замку.
- Треба зробити хоча б один знімок і нам, як вважаєте, міс Пірс? - він дістав телефон, включаючи камеру. - Нам не потрібно зайвих підозр.
- Як скажете, містере Мортімере!
Ешлі змінила десять поз, поки Роджер її фотографував. Дівчина була дуже фотогенічна, і широко посміхалася на кожному фото.
- Як щодо вас? - запитала, лукаво примружившись.
- Думаю, досить і Ваших фото, - була відповідь.
Ешлі лише закотила очі. Вираз її обличчя чітко говорив, про що вона думає.
- Не смійте вимовляти це слово вголос, - застеріг Роджер, - або я виконаю свою погрозу.
- Пф… Навіщо ж вимовляти? - посміхнулася дівчина. - Ви і так все прекрасно зрозуміли.
Ешлі обернулася до нього спиною, вивчаючи прямовисну скелю. Виглядала вона досить вражаюче і дивно, вся поросла кущами та деревами – і це  посеред міста! Отвори тунелів дійсно нагадували діри, деякі з них були в людський зріст. Справа до скелі примикали споруди з червоної цегли, а далі йшов цілий ряд будинків такої ж кладки.
- Що це за приміщення? - запитала Ешлі, вказавши рукою. Роджер підійшов до неї не поспішаючи, і зупинився поруч. Руки він засунув в кишені джинсів, від чого його лікоть зачепив її, викликаючи розсип нервових імпульсів по всьому тілу.
- Пральня, - абсолютно рівно відповів, в той час як дівчині хотілося сильно потерти передпліччя, щоб позбутися раптового легкого ознобу. - Ці приміщення біля підніжжя замкової гори використовувалися як пральня. Тунель, по якому ми сьогодні гуляли, мав тільки господарське призначення і з'єднував їх з фортецею. Слугам було зручно пересуватися таким способом.
- Ви хочете сказати, що справжня система тунелів, якою користувалася варта...
- Давно втрачена, - Роджер закінчив речення замість Ешлі. Дівчина не могла приховати свого збентеження. Похмура, вона дивилася на викладача, й кусала нижню губу. - У 1649 році замок був повністю знищений, довгий час на місці його руїн був смітник та міський пустир. У зв’язку з цим, ходи в підземні печери обвалилися, а ось ці величезні гроти пральні були завалені сміттям.  Потім через кілька десятиліть герцог Ньюкастлський відбудував тут розкішну резиденцію, яку незабаром спалили зубожілі городяни під час бунту в 1831 році.
- Те, що ми бачимо зараз там, - підкоряючись пориву, Роджер ніжно торкнувся підборіддя Ешлі й повернув її голову в бік замку на горі, - було відновлено більше ста років тому. Він нарочито повільно опустив руку, провівши тильною стороною вниз по шиї, встигаючи відчути шалену пульсацію яремної вени. Бачив, як збилося дихання дівчини. І, спокійно засунувши руку назад в кишеню джинсів, знову почав говорити. - Нам потрібно знайти ці тунелі будь-що!
Ешлі все ніяк не могла зібратися з думками. Ну навіщо він так робить?! Внутрішньо вона вже почала закипати. Повернулася злість і образа на його огидний вчинок раніше в готелі. Якщо її викладач хоче пограти в цю гру, що ж за нею не заіржавіє. Треба просто взяти себе в руки.
- Це буде непросто, - констатувала Еш, вже повністю прийшовши до тями. - Якщо ми їх взагалі знайдемо, - скептично додала дівчина, - беручи до уваги те, що за останніх сто років ніхто цього так і не зробив.
- Не кажіть так! - підвищив голос герцог, але потім вже тихіше, - Ця карта - половина успіху. Просто потрібен свіжий погляд, ну і трохи везіння.
- По суті, ці тунелі не мають нічого спільного з підземними ходами, завдяки яким Едуард ІІІ скинув свою матір і Роджера Мортімера з престолу, - зауважила Ешлі.  - Навіть мій величезний ентузіазм починає згасати, оскільки чисто з логічної сторони, я розумію, що це зробити неможливо!
- Якщо Ви здалися, - брова Роджера піднялася вгору, - я хоч зараз купую Вам квиток назад.
- Я не говорила цього, - заперечила дівчина, впираючи руки в боки і хмурячись. - Щоб Ви знали, містере Мортімере, я ніколи не здаюся і готова спробувати. Просто думаю раціонально.
- Ви і раціональність, - хмикнув герцог, - речі несумісні!
- Ви найнестерпніший з усіх, кого я знаю, - Ешлі не стрималася, і вийшло дещо емоційно й голосно. Пара, що проходила повз по тротуару в декількох метрах від них, з цікавістю зміряли їх поглядами.
- Хочете сказати, що терпіти мене не можете, міс Пірс?
- Так і є, - огризнулася Еш, обертаючись спиною і з досадою закладаючи руки під грудьми.
- Брехуха, - його раптовий шепіт біля самого вуха, змусив дівчину покритися мурашками з ніг до голови. Грудьми він притулився до її лопаток, викликаючи у неї величезне бажання відкинути голову назад йому на плече і спертися ще більше. - Кілька годин тому, там в номері, ти тремтіла. А я всього лише зняв куртку.
- Нічого подібного, - Ешлі різко розвернулася і підняла підборіддя, дивлячись прямо йому в очі. - У мене до Вас, - останнє слово вона виділила, - абсолютно рівне ставлення, містере Мортімере.