Глава 13

Джеррі перервав поцілунок.

 - Назви мене ще хоч раз занудою! - застеріг він, голос звучав хрипко.  Його серйозний погляд буравив її. Герцог виглядав трохи приголомшеним, ніби й сам не чекав від себе такого, і тепер не знав, як поводитись далі.

 - Зануда, - дражнячись, промовила Еш, на її губах грала посмішка.

 - Нам потрібно йти, - Роджер не посміхнувся у відповідь, сірі очі не відривалися від дівчини.

Через кілька секунд він піднявся і подав руку Ешлі. В її волоссі застряг сухий листок, герцог турботливо прибрав його, пропускаючи прядку волосся крізь пальці. Вони пішли назад до машини. Надмірна веселість покинула дівчину, але натомість прийшло щось інше - не менш приємне відчуття, яке розлилося в грудях теплом і зігріло наче сонце. Вона тихо йшла за ним, і сподівалася, що він не шкодує про те, що сталося. Бо це був найкращий поцілунок в її житті.

Щоб приховати свою абсолютну розгубленість та радість, Еш вирішила пожартувати:

 - Ну ось, і ноги розім'яли, і панель тобі не доведеться чистити від моїх черевиків!

 - Сподіваюся. Ти збираєшся знову співати?

 - Це вже залежить від того, чи буде мені нудно. Ти не дуже багатослівний!

 - Іноді краще помовчати, ніж сказати якусь дурницю, - кинув Джеррі і виразно подивився на Ешлі. Потім відвів погляд, сів у машину й завів двигун.

 - Це ти до чого? - завелася дівчина, лупнувши дверцятами і пристібаючись. - Ти на мене натякаєш? Коли це я..., - не закінчила фразу,  нахмурилась.  Ну і виходить же у нього зіпсувати настрій!

Роджер лише знизав плечима, продовжуючи кермувати. Вони замовкли на кілька хвилин, кожен думав про своє. Нарешті, Ешлі сказала:

 - Я подрімаю трохи. Можна, містере Мортімере?  - з удаваною чемністю запитала дівчина.

 - Як на рахунок Джеррі?

 - На добраніч, - сказала Еш, влаштовуючись зручніше. Їй потрібно заспокоїтися, інакше сказані ним раніше слова будуть дуже доречні. А вона не хоче наговорити зайвого.

Всю дорогу до Нотінгема Ешлі проспала, зрідка відкриваючи очі й оглядаючи незнайому місцевість. Роджер вів машину і думав, куди приведе їх ця поїздка. І не тільки про те, чи знайдуть вони «серце Ізабелли», але й про стосунки з Еш. З цими думками він в'їхав в межі міста. Герцог добре орієнтувався, оскільки раніше частенько тут бував. Він кинув погляд на Ешлі.  Дівчина дрімала, схиливши голову на руку.

 - Ешлі, ми в місті, - Роджер торкнув її легенько за плече.

 - Уже? - вона солодко позіхнула, тому слово вийшло трохи нерозбірливим. Еш потягнулася, розминаючи затерплі руки й шию. Потім пригладила волосся і провела подушечками пальців під очима, на всяк випадок, якщо туш потекла.

 - Куди ми їдемо?  - запитала.  Вона розглядала все, що потрапляло в поле зору: старовинні будинки, вітрини магазинів, ресторани з вигадливими назвами, людей на вулицях.  Тут дивно перепліталися сучасність зі старовиною.

 - Спочатку ми заїдемо в готель, в якому я забронював номер, а там вже вирішимо, як діяти.

Через кілька хвилин вони зупинилися біля триповерхової старої будівлі з високими колонами. На ресепшені їх зустрів приємної зовнішності адміністратор.

  - Вітаю! Чим можу допомогти? - ввічливо запитав він з черговою усмішкою.

 - Добридень, - привітався Роджер. - Я бронював у Вас номер. І, будь ласка, кімнату для леді, - він злегка кивнув у бік Ешлі, яку в цей момент більше цікавило оздоблення холу.

 - Вибачте, але вільних номерів зараз немає, - відповів адміністратор, відриваючись від монітора. - Сьогодні тут проходить щорічна наукова конференція «Філософські проблеми біології та медицини», а також великий наплив туристів в цей час. Всі хочуть побачити наш замок та діру Мортімера. Ешлі кашлянула кілька разів, намагаючись приховати посмішку, розмова, нарешті, зацікавила її.

  На жаль, вдіяти нічого не можна, - додав він, перевіряючи ще раз в комп'ютері, чи не змінилася ситуація.

- Ми можемо оселитися в одному номері, - звернулася тихо Еш до Роджера. - Я не буду Вам заважати.

 - Ні, - так само тихо, але роздратовано відповів герцог. Спільне проживання зі своєю студенткою жодним чином не входило в його плани.

Адміністратор, який з незмінно люб’язною ​​посмішкою спостерігав за ними, ризикнув зауважити:

 - Вибачте, але я сумніваюся, що Ви знайдете в цю пору року що-небудь пристойне, не зробивши бронювання.

 - Гаразд, - Роджер неохоче погодився, мріючи якнайшвидше обміркувати їхні дії щодо кольє, ніж витрачати час на пошуки готелю.

 - Ваше ім'я?  - запитав адміністратор, заглядаючи в монітор.

 - Роджер Мортімер.

 - Гарний жарт, - підморгнув він і розсміявся, але побачивши суворий погляд герцога та незрозумілі рухи Еш за його спиною, швидко зробив рівний вираз обличчя й відчеканив завчену фразу:

 - Одну хвилинку, сер, - потім додав, - другий поверх, номер 205. Вам допомогти донести багаж?

 - Ні, спасибі, - подякував Роджер, беручи ключ. Сумку Еш він закинув на плече, а свою невелику валізу взяв у руку. Дівчина мило посміхнулася адміністратору на прощання і попрямувала за викладачем.