Глава 12

Любі читачі! Дозвольте мені зробити вам маленьку настанову або пораду: не полінуйтеся і включіть під час прочитання Pink "Try", бо саме під цю пісню я писала главу. А ще уявіть золоту сонячну осінь та шалену швидкість. Насолоджуйтесь! Приємного читання! Люблю вас, ваша Сана!

Ешлі притулилася до дверей і поклала руку на серце: здавалося, воно от-от вистрибне зсередини, нутрощі всі ніби стискалися одночасно, а тіло горіло як у вогні, ще й в голові паморочилося. Дівчина витягла перед собою руки і подивилася на них. Вони тремтіли. Еш підійшла на негнучких ногах до ліжка, впала навзнак на зім'яту постіль і байдуже втупилась у стелю. Кинуті поспіхом навушники боляче тиснули в бік, але дівчина не звертала на це уваги. Ще десять хвилин тому вона танцювала на цьому самому ліжку під улюблену композицію, а тепер їй навіть лінь поворушити пальцем.  Ешлі все ще відчувала дотик його губ. Бачила цей погляд, повний щирого здивування. Тепер вона розуміла, що хотіла цього поцілунку вже давно, відтоді, як виявилася притиснутою до книжкових полиць у нього вдома.

Але питання в тому, чи хотів Роджер? Він не відповів їй, захоплений зненацька, чи ж вона знову накоїла справ зопалу?! Ну чому я не можу бути такою ж як Лілі, міркувала Еш: стриманою, врівноваженою, яка думає, чорт забирай.  Чому я весь час викручуюся зі мною ж створених проблем?!

- Тому що я не Ліліан, - промовила вголос дівчина і зітхнула. - А значить, потрібно виспатися, а завтра буде видно!

Рано вранці Ешлі розбудила Мілагрос, приставлена ​​до неї вчора служниця. Симпатична дівчина, років двадцяти, з темно-русявим волоссям і дивним акцентом. По всьому видно, вона була не з тутешніх місць, однак знала про все і всіх. Еш мило з нею поговорила минулого вечора і дізналася багато чого цікавого. Тим більше, що Мілагрос була якраз не з тих дівчат, з кого слова клешнями не витягнеш, вона охоче ділилася секретами, не замислюючись, що дещо і необов'язково знати гостям.

  Подавши Еш піднос зі сніданком, служниця тріщала безупинно, розповідаючи ранкові новини. Навіть для Ешлі це було занадто. Сонно протираючи очі, вона сіла, спершись на подушки.

 - Котра зараз година?

 - Шоста ранку, міс Пірс, - відгукнулася Мілагрос, наливаючи каву.

 - Чому ти мене розбудила так рано? - прикриваючи долонею позіхання, запитала Еш.

 - Це наказ Його Світлості, міс Пірс. Він сказав, Ви повинні бути готові до семи, щоб відразу ж виїхати.

 - Мілагрос, я тебе попереджала вчора, перестань називати мене міс Пірс.  І ще я на стінку лізу від цієї Вашої дикості: «ваша світлість», «наша світлість».

 - Більше не буду, міс... Ешлі.

 - І не кланяйся! - застерегла її Еш, кусаючи тост, намазаний джемом, і запиваючи кавою, - А то я в тебе кину чимось.  До речі, а де Джеррі зараз?

 - Хто?  - не зрозуміла Мілагрос.

 - О Господи, - закотила очі дівчина, - ну ця «його світлість», герцог.

 - А-а-а, так Його Світлість вже поснідали і чекають Вас в холі. Від такої новини у Мілагрос навіть язик засвербів. Подумати тільки, гостя, що приїхала з герцогом, називає його Джеррі! Потрібно якнайшвидше розповісти це іншим.  Тільки б місіс Марлоу на очі не потрапити.

Поснідавши, Ешлі прийняла душ, одягла легкий светр, улюблену шифонову спідницю глибокого синього кольору, зверху коротку шкіряну куртку і черевики. Від каблуків в цій поїздці вона вирішила відмовитися, поки що. Окинувши ще раз поглядом розкішну спальню в рожевих тонах, в якій їй довелося ночувати, швидше за все перший і останній раз, вона вийшла з кімнати. Після п'яти хвилин плутання довгими коридорами, Еш зрозуміла, що заблукала. І якби не запитала куди йти служницю, яка пробігала повз, так би й блукала в замку до вечора. Вийшовши, нарешті, до парадних сходів, вона побачила внизу Роджера, що чекав її. Одягнений в прості чорні джинси, футболку і шкіряну куртку, він виглядав зовсім інакше, якось по-хуліганськи навіть.

 - Добрий ранок! - крикнула Ешлі, вітаючись. Потім подивилася вниз, зважила щось, і всілася боком на перила, явно маючи намір з’їхати.

 - Не здумай! - крикнув Джеррі, спостерігаючи за її діями. Як він і припускав, Еш і вухом не повела на його застереження, замість цього з вітерцем проїхалася по перилах, і з розмахом зістрибнула біля герцога, задоволена як слон. Дівчина не врахувала те, що її спідниця розвівалася подібно американському прапору, поки вона летіла вниз, відкриваючи Роджеру незабутній «краєвид». У нього навіть на мить вилетіла з голови думка про вчорашній поцілунок, спогади про який довго не давали йому заснути.

 - Красива білизна!  - не втримався Джеррі, маючи намір збентежити Еш, хоча б в покарання за її витівку напередодні.

 - Я завжди купую тільки найкраще! - посміхнулася Ешлі. - Пунктик у мене такий...  І як ні в чому не бувало, попрямувала до виходу. Збентеженим виявився сам герцог, готовий відкусити собі язика. Де його хвалена стриманість?! В той час, як чоловік давав собі клятвені обіцянки більше не потрапляти на вудку міс «Гострий язичок», Еш подумки вела з собою діалог, лаючи себе, дурепу, на чому світ стоїть: «Оце так проїхалася! Ти б ще стриптиз навколо колони станцювала. Ідіотка».

Зійшовши сходами, Ешлі побачила на під'їзній доріжці чорний «Фольксваген Гольф» останньої моделі й обернулася на Роджера. Той спускався, побрязкуючи ключами від автомобіля.