Глава 10

Еш підвела голову на містера Мортімера і зустрілася з ним очима. Його погляд не віщував нічого хорошого.

 - Ох, ну не будьте занудою, - зітхнула Ешлі, - я просто пожартувала.  - Хоча, що я кажу, - блиснула дівчина очима, - Ви і є справжнісінький зануда!  Почувши таке неприкрите зухвальство, Роджер повільно повернувся до неї всім тілом, нахиляючись все ближче і ближче, однією рукою він сперся на бильце крісла з боку Ешлі. Його дихання обпалило їй шию і вухо, в той час як слова змусили все тіло покритися гусячою шкірою.

 - Коли-небудь, а мені здається, зовсім скоро, - низьким тягучим голосом прошепотів Джеррі, - я виконаю свою обіцянку і вилуплю Вас як малу дитину.  І тоді, - він зробив довгу паузу, через що Еш нервово ковтнула і ще більше втиснулася в спинку сидіння, - рідна мати Вам не допоможе. Мій терпець уривається.

Роджер відсунувся, сів прямо, відкинувшись назад, і закрив очі. Більше він Ешлі нічого не сказав. Вона мигцем глянула в бік містера Мортімера і сповзла нижче в кріслі, влаштовуючись зручніше. Дівчина думала над словами викладача, її пальці тихенько вибивали барабанний дріб на сидінні, а погляд раз у раз повертався до суворого аристократичного профілю її сусіда. Невже він дійсно відшмагає її, думала Ешлі. Загроза прозвучала дуже переконливо, у неї до цих пір в колінах незрозуміле тремтіння. Тільки Еш не могла визначити, від чого воно насправді: злякалася чи то її так схвилювала його близькість?!

Роджер прокинувся від відчуття незрозумілої важкості на своєму плечі.  Щось м'яке з ледве вловимим ароматом якихось екзотичних квітів лоскотало йому підборіддя. Зрозумівши, що задрімав, герцог відкрив очі і мало не застогнав вголос - його горе-студентка мирно собі сопіла, схиливши голову на його ж плече. Схоже, Господь його серйозно випробовує. Але чи надовго вистачить в нього сил!? Вона була в такій небезпечній близькості, що Джеррі не міг не піддатися спокусі уважно її вивчити: довгі тремтливі вії, акуратний трохи кирпатий ніс, м'які повні губи, надзвичайно спокусливі. І найгірше те, що за цим всім спостерігала стюардеса, яка саме проходила повз. Вона послала йому поблажливу посмішку, в якій читалося: «Але ж Ви кричали на весь літак, що вона не з Вами».

Роджер підняв обережно голову Ешлі і пересунув її зі свого плеча, вона навіть не прокинулася. Намагаючись не дивитися на неї, герцог дістав ноутбук і почав вивчати креслення Нотінгемського замку.

Прибувши в аеропорт, герцог вже майже прийшов до тями від сюрпризу, влаштованого Еш. Поки він ніс свій чемодан і сумку дівчини, вона крутила головою на всі боки і намагалася якомога більше побачити. В Лондоні Ешлі була вперше, тому хотіла насолодитися цією пригодою сповна, нічого не опустивши. З моменту посадки Роджер, нарешті, заговорив до неї, до цього Еш мовчки крокувала поруч з ним.

 - Зараз я Вам замовлю квиток на найближчий рейс в Лос-Анджелес, і Ви спокійно повернетесь додому. Будемо вважати Вашу поїздку просто непорозумінням. Всі витрати я беру на себе.

 - Що?! - вигукнула Ешлі, зовсім не турбуючись про те, що на неї всі почали витріщатися. Вона встала на шляху викладача, змусивши його зупинитися. - Ви з глузду з'їхали. Я не полечу назад додому!

 - Вийшло майже спокійно, - пробурмотів герцог. - Мені не потрібен хвіст, з вами я тільки втрачаю час.

– А хто Вам допоміг знайти цю карту, - нагадала йому дівчина, - якби не я, Ви так би й не здогадалися, де це кольє!

 - Ви не могли б, міс Пірс, говорити тихіше, а то знайдеться побільше бажаючих шукати скарб. Спасибі за те, що зіпсували щоденник, мм... вибачте, за допомогу, але далі я сам.

 - Ви впевнені? - лукаво посміхнулася Ешлі. - Хто з нас двох пам'ятає, що написано на останній сторінці, га? Адже саме там знаходиться ключ до розгадки, який треба розшифрувати! Ви тільки знаєте, що на карті, ймовірно, підземні ходи Нотінгемського замку, і червона цяточка, де мало б знаходитися  «Серце Ізабелли». Але я сильно сумніваюся, що Роджер Мортімер, Ваш хитрий і підступний предок, повісив його просто на цвях в одному з тунелів.

Розуміючи, що дівчина права і йому не вдасться її позбутися, герцог лише стиснув губи у властивій йому манері, обігнув її і пішов вперед, дозволивши собі в цій ситуації кілька міцних словечок.

 - О, бачте! - прокричала йому вслід Ешлі. - Незабаром Ви заговорите як нормальний середньостатистичний американець. Ваш лексикон зростає завдяки мені. У відповідь вона отримала лише спопеляючий погляд, що обіцяв швидку розправу.

На виході з аеропорту безліч таксі чекало своїх пасажирів, Еш вже хотіла підійти до першого незайнятого, але герцог показав в інший бік. Там, трохи віддалік, стояв блискучий, немов щойно з салону, бордовий роллс-ройс. Біля відкритих задніх дверей стояв літній чоловік в уніформі.

 - О, тільки не кажіть, що ми поїдемо на цій машині, - вигукнула дівчина.  - То Ви й справді британський аристократ. Треба ж…

Водій вклонився при їх наближенні:

 - Вітаю, Ваша Світлосте!  Радий Вас бачити. Нарешті, Ви повернулися!

 - Дякую, Марвіне. Роджер підштовхнув Ешлі в машину, яка дивилася на них з таким виразом, ніби НЛО побачила. Сідаючи на заднє сидіння, оббите білою шкірою, вона подумки крутила пальцем біля скроні. Таке можна було побачити тільки в старих фільмах, ну або в Британії. Роллс-ройс плавно зрушив з місця і покотився по вулицях Лондона. Еш оглянула салон автомобіля і не змогла стримати свого захвату, тут було все, включаючи маленький вбудований холодильник і міні-бар.