Глава 9

- Не можна, не можна, не можна..., - шепотів герцог, стискаючи щосили підвіконня. Невже я не можу впоратися з якоюсь дівчиною, придушити свій дивний потяг до неї, думав він.

 З раннього дитинства Роджер знав: обов'язки, передусім. Його так вчили, і по-іншому не можна. Зараз він вийде, холоднокровно розповість все, що вимагає цікавість Ешлі, а потім відправить її додому. А завтра, завтра він буде далеко - в Лондоні! Потрібно знайти кольє, чого б це йому не коштувало, адже доля подарувала йому другий шанс. Через тиждень все налагодиться, моя врівноваженість повернеться, розмірковував герцог, і я зможу спокійно дивитися на міс Пірс. Захоплення швидко забуваються!

Ешлі уважно спостерігала за герцогом, коли він увійшов. На його обличчі було та сама холодна відчуженість, яку вона звикла бачити в університеті. Ті ж холодні очі, ніби не він хвилин п'ятнадцять тому сміявся разом з нею.

 - Погані новини? - запитала.

 - Все чудово, - прозвучала відповідь. - На чому ми зупинилися? Отже, я сказав Вам, що подарунок Ізабелли Роджеру Мортімеру - це своєрідна помста чоловікові.

Дівчина мовчки кивнула. Вона не могла зрозуміти, звідки такі переміни в настрої викладача, але вирішила не звертати уваги. Та й до такого похмурого, суворого виразу обличчя Еш більше звикла, ніж до усміхненого.

 - Це кольє, - продовжив герцог, сідаючи навпроти дівчини, - Ізабеллі подарував король Англії Едуард ІІ з нагоди одруження. Старовинна сімейна реліквія в кілька сотень років повинна була переходити від матері до сина у спадок. Королеві доводилося терпіти приниження від чоловіка, і часто при всьому дворі. Якщо фавориту Едуарда раптом подобалася якась коштовність на Ізабеллі, король міг запросто зірвати з неї це і віддати йому. Єдине, чим вже не мав права володіти англійський правитель, було кольє. Тому Ізабелла й віддала його Роджеру Мортімеру, щоб помститися, допекти чоловікові. Король виявився безсилий перешкодити їй в цьому.

 - Як це жахливо звучить, - похитала головою Еш. - Але що сталося, після того, як Ізабелла і Роджер зустрілися у Франції? Я маю на увазі до подарунка.

 - Для Ізабелли, яка довгі роки чекала відплати, настав найкращий момент. Історики вважають, що саме Мортімер спонукав коханку почати збирати військо. Вони задумали скинути з англійського трону слабовільного короля, щоб посадити на престол сина Ізабелли, поки ще неповнолітнього.  Королева таким чином ставала регентшею. Спочатку Ізабелла вагалася: в цій війні можна було скласти голову. Однак Роджер Мортімер звик досягати своєї мети,  і в 1326 році вони повернулися назад в Англію.

- Щоб змістити з трону Едуарда ІІ - вимовила Еш. - А Ваш предок був далеко не дурнем, Джеррі.

Почувши своє зменшувально-пестливе ім'я з вуст Ешлі, герцог лише сильніше стиснув губи, шкодуючи, що дозволив їй цю фамільярність.

 - Одним пострілом - двох зайців, - продовжила вона, хмикнувши. - Спочатку закохав у себе королеву, а потім руки і до корони Англії потягнув.  Тепер я розумію, що означав перший запис в щоденнику графа. Що це була за заповітна мрія!  Він всього-на-всього хотів правити країною.

 - Едуард ІІ був слабкий і боягуз. Проте з короною він розлучатися не бажав. Мортімеру, однак, вдалося змусити Едуарда відректися від престолу на користь Едуарда ІІІ, власного сина.

Фактично, це був кінець: через кілька місяців розбитий горем, колишній король Англії відбув до праотців. Звісно, що про його кончину як про вбивство говорити відкрито боялися: країною жорстоко правив Мортімер. Цілком можливо, саме він звів рахунки з Едуардом за рік ув'язнення та конфісковані землі.

Всі володіння, до речі, він собі повернув: королева палко кохала графа, не протирічила йому, тому не помічала, як йде по тій же згубній доріжці, що й її колишній чоловік, король Едуард.

На наступний день після раптової смерті короля вшановували його сина: «Король помер, хай живе король!». І як Ви розумієте, міс Пірс, неповнолітнього підлітка до трону й близько не підпускали. Для Ізабелли та Мортімера почався період нероздільної влади.

Але тривав він недовго. Юний король люто ненавидів фактичного володаря Англії, який не тільки зазіхнув на честь матері-королеви, а й на честь всього королівського роду. Едуард ІІІ чудово бачив, що відбувається в країні завдяки цим двом. Йому вдалося знайти підтримку в баронів, настільки ж незадоволених правлінням гордовитого й жорстокого графа, як і він сам.

Ізабелла та Роджер Мортімер щасливі відпочивали в королівській спальні, коли туди увірвався юний король з декількома озброєними солдатами й заарештував ненависного графа та байдужу до нього мати. Там, в спальні, вони востаннє обіймали один одного. В Тауері, куди їх одразу ж кинули, закінчилося їхнє щастя. Мортімер потрапив в ту ж камеру, де відсидів колись цілий рік. Проте цього разу чекати йому довго не довелося: рівно через місяць графа стратили. Деякі сучасники, які намагалися об'єктивно оцінювати останні дні Мортімера, припускали, що тримався він гідно.

 - Думаю, це було дійсно так, - задумливо сказала Ешлі. - Перед стратою він дописав свій щоденник і зумів передати комусь, таким чином зберігши.

 - Згоден, - кивнув герцог, - якби не щоденник, ніхто ніколи не дізнався б правди. Королева була вагітна від графа Мортімера і ледь не втратила дитину, дізнавшись про страту коханого. Народивши кілька місяців по тому, Ізабелла віддала немовля на всиновлення вірним слугам, рятуючи йому життя. У вежі Тауера вона провела багато років, поки не вблагала сина, Едуарда ІІІ, дозволити їй піти в монастир. Колишня королева до кінця свого життя страждала від втрати коханого. Померла Ізабелла в 1358 році, переживши його на 28 років.