Глава 8

Роджер опустився на диван біля журнального столика, не відриваючи погляду від щоденника. Він покрутив його, потім роздвоїв обкладинку повністю і обережно витягнув за кінчик захований всередині пергамент. Ешлі присіла навпроти, спостерігаючи за його діями, але оскільки їй було погано видно, вона влаштувалася біля нього на дивані. Коли ж викладач розгорнув знахідку, очі її округлилися і вона вигукнула:

  - Це карта? Справжня карта?! - від збудження, що переповнювало її, Ешлі мало не підстрибувала на дивані. Їй кортіло дізнатися, що воно таке - на листі дивно перепліталися чорні лінії з химерними знаками, вони були схожі на лабіринт, в центрі якого знаходилась червона цятка. Хоча на згинах пергамент і протерся майже до дірок, тим не менш, він добре зберігся.

  - Ви маєте рацію, - ошелешено відповів Роджер, він сам не вірив своїм очам. - Я п'ять років шукав хоч якусь зачіпку, а ця карта спокійнісінько лежала в мене під носом.

  - Про що ви? Що за зачіпка? Ви знаєте, що це за карта?! - Ешлі здавалося, якщо містер Мортімер зараз же не відповість на всі її питання, вона просто помре від цікавості.

  Роджер обережно поклав пергамент на столик і повернувся до Еш, стискаючи її плечі долонями. Він пильно подивився на дівчину.

  - Слухайте мене уважно, - промовив він з деяким хвилюванням, очевидно знахідка сильно збентежила його, потім різко відпустив Ешлі. Містер Мортімер склав долоні разом, потерся об них губами, ніби не знаючи з чого почати, і  знову глянувши на неї, заговорив:

  - Існує легенда, що нібито перед тим, як король Англії Едуард III стратив графа Роджера Мортімера в 1330 році, він, граф, встиг заховати частину своїх скарбів. Але золото не так важливо, особливу цінність має «Серце Ізабелли».

  - Серце Ізабелли? - брови Еш злетіли вгору. - Я кілька разів зустрічала це словосполучення в щоденнику, але сприймала його...

  - ...буквально, - закінчив за неї Роджер.

  - Саме так, - підтвердила вона, кивнувши головою.

  - На перший погляд, так. Але потрібно читати між рядків, щоб зрозуміти, про що йде мова. Так називали кольє, справжній витвір мистецтва: огранювання з чистого золота, інкрустоване білими діамантами, в центрі яких був вставлений рідкісний червоний алмаз, розміром зі сливу. В усьому світі налічується приблизно п'ятдесят таких діамантів, половина яких зникли. Один карат оцінюється в мільйон доларів.

  - І належало це кольє Ізабеллі Французькій, правильно? - припустила Ешлі. - Доньці короля Франції Філіпа IV Красивого й водночас дружині англійського короля Едуарда II.

  - Все так.

  - А також вона була і коханкою графа Мортімера, - продовжувала Еш констатувати. Роджер кивнув. Перші два факти вона знала з історії Великобританії, останній - з щоденника. - А це значить, - Ешлі вичекала паузу, перш ніж закінчити свою грандіозну думку, - що Ви - прямий нащадок графа Роджера Мортімера і королеви Англії Ізабелли!

  - І це правильно, - погодився містер Мортімер, - як Ви вже зробили висновки, міс Пірс, а я в цьому не сумніваюся, рід Мортімерів, започаткований законними спадкоємцями графа, переривається на початку XV століття. Моя сім'я - ще одна гілка роду Мортімерів, що пустила коріння від позашлюбного сина Ізабелли Французької та її коханця.

  - Що ж, Ви повністю підтвердили мою гіпотезу, яка не давала мені спокою ось уже два дні, не було зручного моменту запитати. Хай Вам грець!  - вигукнула Ешлі. - Тепер мені ніяково навіть сидіти біля Вас, відчуваю себе простою смертною.

- Не вигадуйте! Ви б відчували себе як риба в воді навіть біля королеви! - спростував її висловлювання Роджер, потім додав. - І не лайтесь, я ж Ваш викладач, врешті-решт.

  - А ми не в університеті, - задоволено посміхнулася Еш, знизуючи плечима.

  - Даремно Ви це сказали, міс Пірс, - тихо вимовив він, від чого в дівчини побігли мурашки по спині. Вона спробувала швидко змінити тему, тому що від цього ненароком кинутого натяку у неї закалатало серце як божевільне.

  - Я слухаю далі, - швидко мовила, - якщо я правильно розумію, то за допомогою цієї карти можна відшукати «Серце Ізабелли»?

  - В яблучко, міс Пірс. Тільки поки не зрозуміло, що це за місця на карті. Потрібно все добре проаналізувати, в тому числі й ще раз перечитати щоденник, де можуть бути підказки. Я загорівся ідеєю знайти кольє ще в 20 років, коли разом зі спадщиною отримав і цей щоденник. Витратив п'ять років, але так і не знайшов істотних доказів, де знаходиться коштовність.

  - Але я не розумію, містере Мортімере, - нахмурила брови Еш, - кольє належало Ізабеллі Французькій, а сховав його Роджер Мортімер!

  - Це довга історія…

  - Вибачте, - перебила його дівчина - Я вже сама заплуталася, Ви - Роджер Мортімер, цей граф, який написав щоденник і сховав кольє, теж Роджер Мортімер! Можна мені якось по-іншому Вас називати? Як звуть Вас рідні, я маю на увазі зменшувальне ім’я від Роджер.

  - Рідні звуть мене або Роджер, або герцог, - сухо сказав він, однак  побачивши збентеження Ешлі, додав, - але в дитинстві близькі друзі називали мене... Джеррі.

  - Джеррі? - перепитала Еш і розсміялася. - Як в мультику «Том і Джеррі»?!  Роджер мовчки спостерігав за нею.