Глава 7

Ешлі сиділа за столом у вітальні, намагаючись не показувати своє роздратування, і спостерігала, як Ніколас та Лілі вже годину збираються в кіно. Нарешті терпець їй увірвався, і вона буквально за дві хвилини випровадила їх за двері, переконуючи, що такими темпами вони запізняться на сеанс. Потім дорахувала до ста, схопила ключі від машини, книжки містера Мортімера, загорнуті в старий подарунковий папір, і вибігла з квартири.

  Спустившись в підземний гараж, дівчина подумки похвалила себе за кмітливість. Еш вже пів дня не могла вислизнути з-під невсипущого нагляду старшого брата, і тільки підкинувши йому ідею сходити на новий фільм разом з Ліліан, вона досягла свого. Ешлі терпіти не могла відповідати на його безкінечні запитання, що без сумніву посипляться на її бідну голову, як тільки вона заїкнеться, куди їде. Хоча, коли викладач подивиться на свій щоденник, краще б її брату все ж знати, в кого шукати холодний труп сестри. Її сміх, з нотками істерики, зазвучав в напівпорожньому гаражі ввечері дуже дивно, якщо не сказати моторошно. Еш дуже сильно нервувала, тому в її голові раз за разом виникала якась маячня.

  Прямуючи в найелітніший район Лос-Анджелеса, дівчина репетирувала по дорозі довгу промову, пояснюючи уявному містеру Мортімеру, які фатальні обставини зіграли злий жарт з його безцінною книжкою ХІV століття.

  Біля будівлі стояв той самий старий швейцар і галантно відкривав двері. Ешлі посміхнулася йому, неохоче пройшла всередину і... не повірила своїм очам: нахабного консьєржа Баррі не було на робочому місці. Невже йому довелося відійти і знехтувати своїми обов'язками?! Оце так удача! Покрутивши головою на всі боки, Еш стиснула міцніше книги і рвонула до ліфта, гул від її підборів луною відбився від високих стін холу. Лише опинившись в ліфті і натиснувши кнопку третього поверху, вона перевела дух. Подивилася на свої зручні сині туфлі й дійшла висновку, що непогано бігає на таких шпильках, значить, не дарма викинула за них купу грошей.

  Зупинившись перед дверима під номером 312, дівчина поправила сукню, волосся, і завмерла в нерішучості, потім глибоко вдихнула й постукала. Ніхто не відповів. Еш постукала знову, голосніше. Такий самий результат.  Відчуваючи полегшення й трохи розчарування, що не доведеться говорити добре продуману виправдувальну промову, вона вже повернулася назад, коли, нарешті, двері відчинилися. Різко розвернувшись, Ешлі хотіла пустити в хід усе своє красномовство, але так і застигла з відкритим ротом. Роджер Мортімер, її завжди відпрасований, в вічних строгих костюмах викладач, вийшов лише в одному рушнику, обмотаним навколо стегон. По широких грудях і накачаному пресу ще стікали крапельки води, а вологе волосся після душу завивалося в м'які кілечка, надаючи йому якийсь юний, зовсім вже хлоп'ячий вигляд.

  - Господи, - ковтнула Еш, облизуючи раптом пересохлі губи.

  - Називайте мене просто містер Мортімер, - відповів Роджер на її мимовільний вигук.

  Він жартує? Ешлі не могла зрозуміти. Стоїть майже голий перед своєю студенткою, і ще жартує, правда з властивим йому серйозним виразом обличчя.

  - Бачу, міс Пірс, Ви мені книги принесли, - продовжив Роджер, відзначаючи нуль реакції на його репліку і забираючи з її слабких рук згорток, - дуже люб'язно з Вашого боку.  Дякую і...

  - Стривайте, - стрепенулася дівчина, продираючись крізь хащі непристойних думок в її голові.  - Я хотіла пого...

  - …до побачення! Двері зачинилися прямо перед її носом. Ну що ж, подумала Ешлі, я чесно намагалася йому все розповісти. Але цей пихатий самозакоханий павич, з чудовим, тут вона зітхнула, підтягнутим торсом, від якого слинки течуть, не дав їй такої можливості.  Боже мій, міркувала по дорозі до ліфта, від такого видовища не тільки дар мови втратиш! Та вона б ніколи не могла подумала, що ось під такими от сіренькими костюмами ховається фантастичне  тіло!

  Натискаючи на кнопку виклику, Еш почула, як грюкнули двері, і Роджер гукнув її. Він вискочив у коридор в незастебнутих джинсах та сорочці.  Покликав - було м'яко сказано, бо «Ешлі» він заревів з таким гнівом у голосі, що дівчина підкоряючись інстинкту самозбереження, без роздумів, кулею влетіла в ліфт, який саме вчасно під'їхав, і нервово вдаривши по кнопці першого поверху, притулилася до стінки. Ні, коли він в такому стані, вона не може йому нічого пояснювати.

В холі Ешлі зіткнулася ніс до носа з Баррі. І судячи з його нахабного вищиру, він її вже чекав.

  - О ні, - простогнала вона.  Схоже, тепер удача відвернулася від неї.

  - О так, - гидко посміхнувся консьєрж, - повз мене не пройдеш!

  - Та що Ви кажете, - відповіла солодким голоском Еш, - як же я пробралася туди?! - підкреслюючи останнє слово і показуючи рукою наверх.  - Дехто не виконує добре свої обов'язки?!  Вона прекрасно зрозуміла, що Роджер зателефонував йому з метою перехопити її.  Оперативно.

  - Як Ви смієте? - надувся як індик Баррі, витягаючи червону шию і поправляючи вузол краватки. Для нього це був удар нижче пояса, він завжди хизувався тим, що чудово виконував свою роботу. - Та я... я... мені ж теж потрібно іноді ...  гм ...

  - Дякую Баррі, - пролунав знайомий строгий голос, - я дещо забув сказати міс Пірс, а вона, ймовірно, мене не почула! Ешлі повернула голову, Роджер швидко спускався широкими сходами вже повністю одягнений.  Він не відводив від неї погляду, тож бігти не було сенсу, тим більше вона була добряче винна.