Глава 6

По дорозі додому Роджер намагався викинути з голови свою студентку. Він злився сам на себе, оскільки це йому ніяк не вдавалося зробити. Її сумні, нещасні очі переслідували його всюди. Ну що за мана?! Адже вдома на нього чекає наречена, і саме їй він повинен приділяти найбільше уваги, про неї повинен думати вдень і вночі, мріючи відчути смак поцілунку на губах.

По суті, вони не бачилися кілька років, поки Анна навчалася. Рідкісні зустрічі на обов'язкових сімейних урочистостях в кілька сотень людей не враховуються. Господи, та я навіть жодного разу не поцілував її по-справжньому, здивовано подумав він, а вони вже пів року заручені. Потрібно негайно все виправляти - залицятися до Анни, як годиться закоханому нареченому: водити в ресторани й оперу, купляти квіти та подарунки… тоді в нього не залишиться часу на інші дурниці. Роджер зупинився посеред холу, обдумуючи цю ідею. Він не помітив, як втупився на нього в усі очі консьєрж.

  - Ваша Світлосте, можу я Вам чимось допомогти? – улесливо промовив  Баррі, витягнувшись по струнці смирно. В присутності герцога він завжди втрачав дар мови і був лише в стані видавлювати з себе щось на зразок дитячого белькотіння. Але це не заважало вести себе нахабно з іншими відвідувачами, поважно випинаючи хирляві груди і поблажливо відповідаючи на запитання.

  - Баррі, ще раз назвеш мене Ваша Світлість, - тихо промовив Роджер, від чого його голос здався ще більш зловісним, - і допомога знадобиться тобі!

  - В-вибачте мене, м-містере Мортімере, більше такого не повториться, - хлопчина дивився на нього таким обожнюваним поглядом, і з благоговінням, що совість не дозволила Роджеру вилаяти його в повній мірі. Чесно кажучи, йому вже набридли грубі лестощі консьєржа, до того ж базікав він забагато зайвого. Кивнувши, герцог пішов до ліфтів, бажаючи скоріше побачити Анну.

  Вона сиділа у вітальні в одному з м'яких великих крісел, що добре гармоніювали з таким же диваном, і перечитувала збірник віршів Кітса. На витонченому журнальному столику біля неї лежало ще кілька книг. М'яке світло настільної лампи перетворило її волосся в розплавлене золото, через що Анна здавалася якоюсь неземною - ангелом, що спустився з небес. Вона почула, як відчинилися двері, підняла голову й посміхнулася. Але побачивши, що Роджер завмер біля входу і пильно на неї дивиться, помітно напружилася, вчепившись пальцями в оббивку крісла. Анна чудово розуміла, що зараз станеться, і боялася цього найбільше на світі. Вчора вона зіслалася на втому, але що скаже сьогодні?!  Господи, дай мені сили, подумки благала вона.

  Роджер стрімко пересік кімнату і, запустивши руку в її волосся, притягнув до себе, пристрасно впиваючись в рот поцілунком. Але відчув лише щільно стиснуті холодні губи. Взявши обличчя Анни в долоні, він заглянув їй в очі. Вона була налякана й розгублена.

  - Ти боїшся мене? - ніжно запитав.  - Ми ж знайомі стільки років!

  Анна похитала головою.

  - Я боюся не тебе, - видавила вона з себе, роблячи акцент на останньому слові. - Я не….

  Останні звуки він заглушив поцілунком, не дав їй продовжити. - Все буде добре, - прошепотів Роджер, відриваючись на секунду і змушуючи її губи розкритися під його натиском. Він не відразу збагнув, що Анна тремтить, а  коли його рука накрила груди, дівчина почала вириватися. Здивовано Роджер зупинився, намагаючись зрозуміти, що сталося. Так, він діяв в пориві, але повністю себе контролював, навіть занадто, і точно не завдав їй болю.

  Анну трясло, мов під час лихоманки, впершись кулаками йому в груди, вона задихалася, повторюючи:

  - ... я не можу... це велика помилка...

  - Чому? - спитав Роджер, він став біля неї на коліна і взяв її за руки.  - Ми заручені, близькість природна.

  - Для тебе, - простогнала Анна в розпачі, - але не для мене.

  - Ну добре, ми почекаємо до весілля, - поступився він, - якщо для тебе це так важливо.

  - Ти не розумієш, - викрикнула вона. - Мабуть, я переоцінила свої сили, - по її щоках котилися сльози. - Я не можу знову це пережити.

  - Знову пережити? - перепитав герцог, зовсім уже збитий з пантелику.  По-перше, він не пригадував, щоб Анна коли-небудь підвищувала голос, по-друге, ніяк не міг зрозуміти, що вона має на увазі. Дівчина, яка ніколи не втрачає самовладання, сидить у нього в кріслі і плаче, тому що наречений її поцілував. - Ен, - ласкаво звернувся до неї, - я не зовсім тебе розумію.

  - Я фригідна! - виплюнула вона ненависне слово, піднімаючи на нього залите сльозами обличчя. - Тепер зрозумів?!  Мені н-неприємно робити... це, - голос її затремтів, Анна вже ридала, сховавши обличчя в долонях. Кілька секунд Роджер ошелешено дивився на неї, осмислюючи сказані нею слова.  Потім він посміхнувся і почав її заспокоювати, гладячи по спині.

  - Люба, перестань плакати. Ти просто не знаєш, про що говориш. Всі твої страхи незабаром зникнуть, і ми ще посміємося над ними. Всі дівчата бояться першого разу.

  Анна подивилася на нього, по-дитячому шморгнувши носом. Її погляд був дуже серйозним.

  - Думаєш, я незаймана? - вона повільно похитала головою. – Ні!  Це був найгірший досвід в моєму житті. І я б воліла забути його як кошмарний сон.

  Двадцятивосьмилітній герцог, який мав достатньо практики за спиною і побачив багато чого в житті, був шокований вдруге за вечір. Навіть залишившись в двадцять років без батька і отримавши його титул, купу обов'язків і численні володіння по всьому світі, він не був настільки розгублений як зараз. Гнів ледь не спалахнув в ньому, але Роджер придушив його в собі. Зрештою, ніяких зобов'язань вони не давали один одному. Він намагався дати всьому пояснення.