Глава 3

Ешлі Пірс заглушила мотор свого автомобіля і подивилася у вікно на багатоповерховий будинок. Від подиву, вона навіть присвиснула. Невже її викладач живе в цьому елітному домі?! Дівчина дістала шмат паперу з кишені джинсів і ще раз звірилася з адресою. Все правильно, немає ніякої помилки. Поставивши машину на сигналізацію, Ешлі піднялася сходами до парадного входу, двері їй відкрив літніх років швейцар в кумедній темно-вишневій формі. Він їй нагадував, чомусь, варту біля Букінгемського палацу. Вона посміхнулася, подякувала йому кивком голови і пройшла в хол. Пірси були далеко не бідною сім'єю, та все ж не могли собі дозволити жити в подібній розкоші або хоча б знімати житло тут. Тому рот Еш сам собою відкрився, оглядаючи оздоблення величезного холу. Стиль багатьох елементів декору був запозичений в старих особняків вісімнадцятого століття: каміни з мармуру, дерев'яна обшивка, високі розписні стелі, люстри з кришталю, масивні корінфські колони, а також мармурова підлога. Дивлячись на всю цю пишність, Ешлі подумала, чи були ті думки в бібліотеці настільки маячнею, як здалось їй спочатку.

  - Дівчино, Ви до кого? - звернувся до неї консьєрж, молодий хлопець з трохи відстовбурченими вухами. На прикріпленому до грудей бейджику було написано «Баррі».

  - Здрастуйте, ем ... Баррі!  - привіталася вона, прочитавши його ім'я.  - Я до Роджера Мортімера.

  - Ааа, Ви його наречена! - посмішка вмить розтягнулася на його обличчі.  - А ми вас чекали на годину пізніше. Його Світлість попередив мене про Ваш приїзд із Лондона. Як долетіли? Сподіваюся, політ був приємним?

  Від нестримного потоку мови і нової інформації Ешлі буквально остовпіла, і секунди три не могла нічого відповісти. Коли ж сенс сказаного повільно до неї дійшов, вона лише зуміла видавити з себе одне слово:

  - Зачекайте...

  - Але мені здається, він повинен був Вас сам зустріти. Тільки уявіть, Ви будете герцогинею! Оце так! А де ж ваш багаж? Чому швейцар не допоміг вам?  Я зараз йому.... - консьєрж навіть не почув її спробу зупинити його, продовжуючи тараторити зі швидкістю приблизно двісті слів за хвилину.

  - Так замовкніть Ви!  - вигукнула в серцях Еш.  Хлопець різко зупинився на півслові, злякано витріщивши на неї очі. Кадик нервово сіпнувся вгору на худій шиї, яку вмить залило густим рум'янцем, покриваючи не тільки обличчя, але й вуха. Оцінивши стан напівпритомного нещасного консьєржа, Ешлі продовжила більш спокійно:

  - Я не та, за кого Ви мене прийняли, - сказала вона, - ніяка я не наречена!  Тим більше майбутня герцогиня! Мене звати Ешлі Пірс.

  В голові дівчини проносилися тисячі думок одночасно, не встигаючи повністю сформуватися, поки вона пояснювала це. Боже мій! Значить всі ці чутки в університеті, її здогадки та припущення - все правда. У неї раптом спітніли долоні. І у нього є наречена з Лондона. Все підтверджується. Але чому це повинно її хвилювати? Яка різниця, хто він в Англії? Вони в Америці. І все, що їй потрібно - це забрати книги і підготувати доповідь. Вона повинна заспокоїтися, це нічого не міняє. Як і того факту, що Роджер Мортімер несправедливо її покарав. Ну, майже несправедливо. І в нього є наречена!

  - Я вас запитую, Вам призначено? - повторив консьєрж голосніше.  Очевидно, він уже прийшов до тями, і тепер мав нахабний вигляд, презирливо дивлячись на дівчину.  - Якщо ні, я не можу Вас впустити.

  - Ми домовлялися про зустріч, - квапливо відповіла Ешлі, - о сьомій.

  - Вибачте, але у мене нічого не записано.

  - Тоді зателефонуйте і повідомте про мій прихід, - наполягла на своєму Еш. Треба якомога швидше з усім цим покінчити, вирішила вона. Невдоволено зиркнувши на неї, хлопець зняв слухавку телефону і набрав цифри.

  - Ваша Світлосте, тут до вас Ешлі Пірс, але у мене не записано - красномовно почав він, але раптово замовк, його рука потягнулася до краватки, смикаючи її то вгору, то вниз: ніби йому не вистачало повітря. Він нервово ковтнув і пробелькотів:

- Як скажете, Ваш....  містере Мортімере, зараз. Гаразд. Третій поверх, квартира 312, - процідив крізь зуби консьєрж, звертаючись уже до Ешлі. - Вас провести?

  - Ні, дякую, сама знайду дорогу, - відповіла вона, прямуючи до ліфтів.

  Відшукавши потрібні двері на третьому поверсі, Еш відразу ж постукала, не давши собі можливості піддатися спокусі й передумати. І дозволити йому вважати, що вона боягузка. Через кілька секунд двері відчинилися.

  - Ви знову спізнилися, - прозвучало замість вітання. Роджер Мортімер виглядав ще суворіше, ніж вона запам'ятала. Одягнений він був в строгий костюм, як і вчора.

  - Вибачте, Ваша світлосте, - Ешлі лукаво блиснула очима, - Ваш Цербер внизу не пускав мене. Цікаво, подумала дівчина, він коли-небудь посміхається, спостерігаючи, як стискаються його губи в одну лінію.

  - Бачу, Баррі встиг вам багато чого наговорити. Проходьте, - він зрушив з місця, пропускаючи її в вітальню.

  - Ні, що Ви? - Еш зробила здивований вираз обличчя, явно перегравала, та нехай. - Тільки те, що Ви мали трьох дружин, зараз до вас їде майбутня четверта і Ви перший у списку по праву спадкування британської корони, неофіційно, звичайно!

  - Я ніяк не можу зрозуміти, - Роджер зачинив двері й повільно рухався в її напрямку, змушуючи Ешлі відступати назад до полиць з книгами, що займали всю стіну - від стелі до підлоги, - Ви жартуєте? Чи грубіяните мені?