Розділ 35

Назар різко перехопив мою руку, майже вириваючи її з пальців француза.

— Не торкайся її, — холодно сказав Назар 

Той тільки ледь усміхнувся.

— Я й не думав, що вона настільки… чутлива.

Я побачила, як у Назара стиснулась щелепа.

— Аню, ми їдемо, — вже тихіше сказав він мені.

— Назаре, та що сталося?! — не витримала Сніжана. — Хтось мені пояснить?

Француз перевів на неї погляд і абсолютно спокійно відповів:

— Твоя подруга трохи драматизує нашу минулу зустріч.

У мене всередині все обірвалося.

— Замовкни, — прошепотіла я.

Назар одразу повернувся до мене.

— Аню?

Я більше не могла там стояти. У залі раптом стало надто душно, музика била по голові, люди навколо почали зливатися в одну суцільну пляму.

— Будь ласка… забери мене звідси…

І цього разу Назар навіть нічого не питав. Просто обійняв мене за плечі й повів до виходу. Я ще встигла помітити розгублене обличчя Сніжани й самовдоволену усмішку француза. Від якої мене мало не знудило.

У машині стояла абсолютна тиша.

Назар міцно тримав кермо, час від часу кидаючи на мене погляд. А я сиділа, втупившись у вікно, і намагалася просто дихати. Мене все ще трусило.

— Аню… — тихо почав він. — Що сталось?

Я заплющила очі.

— Не зараз…

Він більше нічого не сказав. І це було навіть гірше. Бо я відчувала його напругу. Його нерозуміння. Його страх. Коли ми приїхали додому, я одразу пішла у спальню, навіть не вмикаючи світло.

Назар зайшов слідом.

— Ти мене лякаєш.

Я мовчала. І саме в цю секунду телефон у моїй руці завібрував. Одне повідомлення, потім ще одне.

Я подивилась на екран… і в мене похололи руки.

«Ти така ж красива, як і тоді.»

Наступне повідомлення прийшло майже одразу.

«Тільки цього разу тобі не буде куди тікати.»

У мене перехопило дихання.

— Аню?.. — голос Назара став жорсткішим.

Я навіть не зрозуміла, що почала плакати, він швидко підійшов ближче.

— Покажи телефон.

Я мовчки простягнула йому мобільний. Я бачила, як змінюється його обличчя, поки він читав повідомлення. Спочатку нерозуміння, потім шок. А потім — така лють, якої я ще ніколи в ньому не бачила.

— Хто. Це. Такий.

Я різко витерла сльози.

— Це той француз…

Назар повільно підняв на мене очі.

— Аню… що він тобі зробив?

І тут мене остаточно прорвало.

— Того вечора… він був п’яний… спочатку просто фліртував…говорив зі мною, пропонував випити, а потім… — голос почав ламатися. — Він не хотів мене відпускати. Я казала «ні». Я намагалася піти, але він… він схопив мене…

Назар завмер.

Я бачила, як у нього буквально темніють очі.

— Він знайшов мене в залі, почав мене цілувати… Я вирвалась якось, вдарила його каблуком і втекла… Я нікому не сказала…

У кімнаті стало смертельно тихо. Назар повільно провів рукою по обличчю, ніби намагався стримати себе. А потім різко сів навпроти мене й обережно взяв моє обличчя в долоні.

— Він тебе не скривдив? — тихо, але дуже небезпечно запитав він.

Я похитала головою.

— Ні… я втекла…

Назар заплющив очі на кілька секунд. Це все через мене. Я тоді тебе залишив саму.

А коли відкрив — у них уже не було нічого м’якого.

— Я його вб’ю.

Назар уже стояв біля дверей, коли я тихо сказала:

— Це через той готель, так?

Він завмер.

На кілька секунд у квартирі стало абсолютно тихо. А потім Назар повільно повернувся до мене.

— Хто тобі сказав?

— Я чула вашу розмову з татом кілька днів тому… Француз хоче стати головним акціонером нового готелю у Франції. І без його підпису угода зірветься.

Назар нічого не відповів, і саме це мене налякало найбільше.

— Боже… — я прикрила рот рукою. — Це він?

Назар важко провів долонею по обличчю.

— Його сім’я вкладає найбільші гроші в проєкт. Якщо коротко — так, без нього контракту не буде.

Я відчула, як усе всередині стискається.

— І що тепер?..

Він різко підійшов ближче.

— Тепер мене абсолютно не хвилює той клятий контракт.

— Але твій тато…

— Мій батько ще не знає, що цей виродок зробив. І я маю до нього ще одну важливішу розмову.

Його голос став холодним настільки, що мені аж стало моторошно.

— Назаре, будь ласка… не нароби дурниць…

Він сів переді мною навпочіпки й узяв мої руки.

— Аню. Послухай мене уважно. Ти для мене важливіша за будь-який бізнес, будь-який готель і будь-які гроші. Я навіть думати не хочу, що мав би стояти поруч із ним, тиснути йому руку і підписувати якісь папери… після того, що він зробив.

У мене знову навернулися сльози.

— Але якщо угода зірветься?..

Назар криво усміхнувся.

— Ти зараз серйозно переживаєш за угоду? Її не буде.

Я мовчала, бо, чесно… так. Я знала, скільки це означало для їхньої родини. Для його батька. Для Назара.

Він одразу зрозумів це по моєму обличчю.

І тихо видихнув.

— Господи, Аню…

Потім обережно притягнув мене до себе.

— Ти зараз думаєш не про себе, а про нас усіх.

Я втиснулась обличчям у його плече.

— Я не хочу бути причиною проблем…

Назар різко підняв моє підборіддя.

— Навіть не смій таке говорити.

Його очі потемніли.

— Причина проблем — він.

І після цих слів я остаточно зрозуміла: щойно Назар розкаже все батькові — ця війна вже не закінчиться просто бізнесом.

Назар

Я поїхав, залишив Аню саму, подзвонив до Марка, щоб він охороняв її. Після всього, що я дізнався, світ ніби перестав бути стабільним, після всього, що сталося я хотів знати правду. Чому він мені нічого не розповів, ще тоді на самому початку, за Аню, за контракт. Все могло бути по іншому.

І тут в офісі я побачив його.