Розділ 19

Назар 

Не можу в це повірити, я думав що ця дівчина все зрозуміла. Чи вона спеціально хотіла мене принизити публічно? Помститися мені. Але насправді вона цим погіршила репутацію нашої фірми. Про мене могли писати все, що їм заманеться - самолюбний, ідіота, не важливо. Спеціально я ніколи не хотів образити тата. Для мене також важливою є наша фірма і готелі.

Можливо вона хоче стати відомою на всю країну, але ж не таким способом, щоб всі бачили її голою, може вона хвора психічно. Не розумію. Коли побачив тата в кабінеті хотів йому пальцем в обличчя тикнути і сказати що це його вина, більше нікого. Він мене змусив до одруження з нею.

Але я не зміг так йому сказати, коли побачив його вираз обличчя. Він переживав за неї. Для нього вона була важливою.

- Синку - я навіть не уявляю що ти зараз відчуваєш? 

- Я дуже злий тату.

Я видихнув.

- Той сучий син, який причетний до злиття фотографій, буде звільнений і покараний. Влад вже цим займається. Це було легко зробити, Аня не мала жодного забезпечення в телефоні. І ми навіть про це не подумали. Ці фотографії зі спортзалу, дворічної давності, якось вони це відкопати, Але вона не була голою, це вже підроблені фото.

І тоді я зрозумів, що навіть не подумав про те, що хтось інший міг опублікувати ці фото. Був впевнений що це спеціально зробила вона. Тато продовжив говорити.

- Цих фотографій не буде до кінця дня, і самої статті також. Влад і його люди вже цим займаються, і ті люди, будуть звільнені з роботи.

- Дякую тату, що цим зайнявся. Я б не зміг думати логічно в цій ситуації, як ти.

- Знаю, це дуже особиста і інтимна справа.

- Добре, я піду, в мене через 30 хв важлива зустріч. А ти знайди Аню, і поговори з нею.

Тато пішов, я закрив двері. Блять, мені треба з нею поговорити, до нічого доброго моя ворожнеча не приведе. Беру телефон, набираю її номер. Виключений. І що тепер мені робити? Де її шукати? 

Вийшов з кабінету і поїхав додому, сьогодні вже напевно не буду працювати. Поговоримо з нею вже дома. Відкривши двері, пішов до її кімнати, постукав. 

- Аню?Ти дома? 

Немає.

Анна

Їхавши в поїзді, після всіх прочитаних слів про мене, я виключила телефон. Не хочу ні з ким говорити. Щоб я не робила, чи робила все виходить проти мене. Вже досить з мене. Я нікому нічого не винна. Вийшла з поїзда, мені здавалося, що всі дивилися на мене. Натягнула капюшон, і пішла на автобус, не хотіла їхати до Назара, і слухати його повчання. Вирішила поїхати до Олі, чи ми помирилися? Ні, чи ми сварилися? Ні. Вагалі не знаю, які в нас стосунки. Чи ми все ж подруги? 

Я вийшла на зупинці, і зайшла в під'їзд, постукала в двері, і відкрила Оля. Вона була в шоці, коли побачила мене.

- Ти чого телефон виключили, я переживала? 

Я розплакалась.

- Я скучила за тобою.

- Я також Аню.

Заходь, і все розповідай, від початку. Я хочу знати правду.

Ми сіли на кухні, Оля як завжди відкрила вино, і налила нам.

- Ну я слухаю - сказала вона.

Я спокійно почала розказувати.

- Олю ти знаєш тато дуже хворий.

- Так, знаю, стан погіршився, мені Адам говорив.

- Все це лікування, реабілітації, все дуже дорого. Розумієш. Я зустріла Олександра в парку, як вийшла з твого магазину, по невдалій співбесіді. Підійшла до нього, не знаю чому, просто, бо відчувала, що хочу йому допомогти, він дуже погано виглядав. Ми трохи поговорили і я поїхала до тата. Він був в комі, потрібні були гроші. Коли я вийшла, побачила його, навіть не впізнала спочатку. 

Він запропонував контракт на шлюб з його сином, а він покриє всі видатки лікування тата.

Я погодилась. Кінець. Тепер вже знаєш.

- Аню, чому ти мені швидше не розповіла? 

- Я хотіла на весіллі, пам'ятаєш? Потім дзвонила до тебе, ти не хотіла розмовляти.

- Після вашого весілля до мене на роботу прийшов чоловік, і сказав мені, щоб я на деякий час перестала з тобою мати контакт, тому що ти вже дружина Лінарда, і ти не будеш мати час на спілкування зі мною, якщо я не погоджуюсь то буду мати проблеми з магазином. Ти вибач, я теж повинна була тобі сказати, але магазин, це все що є у мене.

- Що? Я не розумію хто це міг бути? 

- Я думаю, що це людина Олександра або Назара.

- Боже, а я думала ти мені просто заздриш? 

- Я бачила тебе в день весілля в туалеті, ти не хотіла виходити, і бачила Назара, як він себе поводив. Ти ж не вмієш брехати, я знала що щось не так. І ще Аню, я ніколи б не змогла тобі завидувати, навіть як би ти стала відомою на цілий світ.

- Та з цими фотогфіями напевно стану.

- Ой, ти вже починаєш перебільшувати - сказала Оля, сміючись.

- Що мені тепер робити? Вони всюди.

- Поговори з Назаром, можливо він допоможе, це ж і його візерунок також.

- Назар остатні, з ким я б хотіла говорити. Він жахливо себе поводить зі мною.

Я хотіла розплакатись, але він цього не заслуговує.

- Так, ясно. Аню в мене є ідея.

- Мені боятися? - сказала усміхаючись.

- Так, починай , бо ми їдемо в клуб, розважатись.— Ти серйозно? — в голосі ще тремтіло, але всередині вже щось змінювалося. — Клуб? Зараз?

Оля поставила келих на стіл і хитро усміхнулася.

— Саме зараз. Ти або будеш сидіти і з’їдати себе думками, або ми підемо і нагадаємо тобі, що ти ще жива.

Я мовчала кілька секунд. Усередині боролися дві Ані: одна хотіла сховатися під ковдру і зникнути, інша — втекти від усього хоча б на одну ніч.

— Добре, — тихо сказала я. — Але якщо щось піде не так, це твоя вина.

— О, звісно, — засміялася Оля. — Як завжди.

Через годину ми вже стояли біля дзеркала в її кімнаті. Оля щось чаклувала з моїм волоссям, а я дивилася на себе і ніби не впізнавала.

— Бачиш? — сказала вона, поправляючи пасмо. — Ніякої «жертви обставин». Просто гарна дівчина.