Розділ 17

Анна

Вчора після того, як Марк привіз мене додому, зробила собі макарони з м'ясом, прийняла душ і на щастя так і не зустріла Назара. Не знаю навіть чи він ночував в дома. Рано, коли виходила, теж нікого не було. Сьогодні я вирішила поїхати до тата, ці зустрічі завжди були для мене важкі, а ще коли сама приходила без братів, то це було особливо важко. Від дня весілля, я ще в нього не була, не знаю, що йому буду розповідати, коли він мене запитає.

Лікарня зустріла мене своїм специфічним запахом, підійшла до рецепції, там сиділа дуже мила дівчина.

- Доброго дня, я прийшла провідати батька, називається Михайло Квітковський.

- Так, так, прошу йти вздовж коридору до кінця, і в право, перші двері 820 палата.

- Дякую.

Відчинивши двері, побачила тата, виглядав він дуже блідим. Підключений знову до якого апарату. 

- Тату? 

Відкривши очі, побачив мене і усміхнувся, так вже набагато краще.

- Привіт донечко, як ти? 

Я його обняла, дуже обережно, щоб нічого не зачепити. 

- Дуже хочу пити, тут на столику є вода. 

Я подала йому горнятко з водою і соломинкою, він легенько нахилився, щоб напитись.

- Як шлюб? Як все пройшло? 

Ох, це питання, якого я боялась.

- Нічого цікавого тату, як і всі шлюби.

- Аню....

- Наступного разу тобі все розкажу. Тепер мусиш думати тільки про своє здоров'я.

- Так, я знаю.Чесно, я вже думав що не повернуся до лікарні. А бачиш я знову тут.

- Тату, все буде добре.

- Аню, прошу розкажи мені трохи за свого чоловіка. Він тебе не ображає? 

Тут постукати в двері, я не хотіла йому нічого розповідати, добре, що зайшов лікар. Дуже симпатичний і усміхнений, в одній руці тримає папери, а в другій каву.

- Доброго дня лікарю - привітався усміхаючись тато.

- Доброго, вас тут відвідують вже такі гарні дівчата.

- То моя донька.

- Добрий день, мене звати Аня.

Лікар відклав документи на столик, потиснув мою руку.

- Лікар Довжанський, займаюсь вашим татом, від коли він до нас повернувся. Аню, ваш тато легенда на нашому відділі, тільки він вміє одночасно нервувати наших медсестр і отримати все, що їх попросить.

- Так, він такий - я посміхнулась.

- Можемо поговорити на коридорі ? - запитав мене.

- Так, так звісно. Поцілувала тата в щоку і вийшла.

Як тільки лікар вийшов з палати, і відійшов кілька кроків далі, я вже почала підозрювати щось не добре. Його обличчя змінилося, вже не усміхався, став дуже серйозний.

- Хотів тільки, щоб ви знали, що стосується здоров'я вашого батька, вчора були ваші брати, але ситуація за ніч змінилася, на жаль, в гіршу сторону.

- Розумію. Я вас слухаю.

- Вчора, рано, ваш тато вийшов з коми, спочатку все було добре, в декілька годин, стан погіршився, і то що найважливіше сам не може їсти. Хвороба прогресує дуже швидко. Можемо почати боротися з кожним симптомом окремо, але результату, як такого не буде. Не маємо способу, щоб не допустити до повторення симптомів чи їх загостренню.

Не можу повірити у все що каже лікар. Це означає що ми піддаємося? 

Лікар подивився на мене і обережно продовжив говорити.

- Є одним спосіб - сказав лікар. Мова йде про експериментальну терапію. Це поєднання фармакологічного лікування з щоденною реабілітацією. Але існує певний ризик. Цей метод лікування не є офіційний.

- То вибір лежить між ризикованим методом лікування або нічого ....Так? 

-  Це важкий вибір, я розумію.

- І ще, цей метод лікування, він є новий, і дуже дорогий. Якщо він подіє на вашого батька, він повинен буде його стосувати понад рік, не припиняючи. Ліки, реабілітація, лікарня це все буде коштувати коло тисячі доларів кожного тижня.

Я вже не чула що він говорив, з чого були зроблені ті таблеткі? Але тоді я подумала за Олександра, Назара і моїм життям. Підписала контракт з якого поводу? Для кого? 

Тільки для тата.

Додому повернулась в ночі, біля години третьої, не хотіла тата залишати одного, піднімаючись ліфтом догори, я почула музику. Відкрила двері і закрила вуха, хотіла не помітно піти до своєї кімнати, майже дійшовши, стало тихо, я повернула голову, за мною стояв Назар. Був одягнутий в чорну сорочку і джинси. Він святкував, розважався весь цей час, коли я була в лікарні.Тоді я собі подумала, як відрізняються наші життя.

- Моя дружинаааа повернулась. - сказав п'яним голосом.

- Привіт Назаре - сказали тихенько.

- Я чекав на тебе. Ходи зі мною на кухню.

Ідучи за ним, я подумала, може пора йому розказати за тата, може він зрозуміє. Його реакція може бути не такою злою, коли він під впливом алкоголю, або навпаки. Я підійшла до нього, він налив собі вина на кухні.

- Хочу тебе дещо запитати - почала я.

- Що? 

- Розумієш мій тато ...він зараз ...

- Ей, вистачить. За багато говориш, голова болить.

- Я тільки хочу пояснити, де я була сьогодні.

- Закрий свій рот- крикнув.

Так я зрозуміла, що розмова в нас не вийде. Я намагалась.Чесно.

Відвернувшись від нього, я почала йти до своєї кімнати, але почула кроки, він йшов за мною. Схопив мене за лікоть і притиснув до стіни.

- Ти ж пам'ятаєш, що ти моя дружина - тихенько сказав мені на вухо.

- Знаю. Я пам'ятаю.

- А знаєш, що жінки роблять для своїх чоловіків? 

- Назаре, зупинися, прошу тебе. Я йду спати - сказала голосно.

- Він притиснув мене сильніше, тримав міцно за руки, було дуже боляче.

- Навчись, щось робите корисне для мене, як вже тут живеш за мої гроші. Ти ж їх так сильно хотіла. Тепер мусиш відробляти.

- Перестань, мені боляче. Ти п'яний. Його обличчя змінилося. Я почула кроки, Назар одразу відійшов від мене, і я почала бігти до своє кімнати, по дорозі побачила Мелісу. Вона мене врятувала. Вона вийшла. 

Лягла в ліжко, а мої думки були цілий час між татом, який може померти будь якої хвилини, і п'яним  Назаром, який проводив себе як остання падлюка. Якщо я маю мати таке відношення від Назара, щоб врятувати тата, то нехай так буде.