Розділ 8

Анна

Після зустрічі з Олею я ще довго не могла заспокоїтись. Мої думки плутались, а всередині залишався дивний осад від розмови. Я вперше їй збрехала, ми дружимо ще від школи, разом навчалися, а потім я поїхала до Праги, до бабусі, вона вже старенька, трохи їй допомагала, там навчалася і жила останні 5 років. Повернулась як тільки дізналась що тато в лікарні. Повільно йшла вулицею, не звертаючи уваги на людей навколо, коли раптом задзвонив телефон.

Дзвонив Адам.

Я завмерла на секунду, знову щось сталося? 

— Алло?

— Тільки не кажи, що ти забула, — одразу почувся голос брата. Спокійний, але з тією самою ноткою, яку вона добре знала.

— Про що?.. — автоматично перепитала, хоча вже відчувала, як всередині все стискається.

На іншому кінці повисла коротка тиша.

— Аня… торт.

І в той момент вона зрозуміла.

Очі широко відкрились, і вона різко зупинилась посеред тротуару.

— Боже… — прошепотіла. — День народження тата…

— Саме так, — зітхнув Адам. — Ми вже всі тут. Тато питає, де ти.

Тато питає....Але як ? Він в лікарні.

- Тато випросив у лікарів 2 дні домового режиму, він набагато краще себе почуває, і рахунків не було так вже і багато.

Аня провела рукою по волоссю, намагаючись зібрати думки докупи. То Олександр постарався, виконав те що обіцяв.

— Я… я зараз приїду. Я куплю торт і виїжджаю.

— Постарайся швидше, — вже м’якше додав він. — І, Аня…

— Що?

— Просто приїдь.

Він поклав слухавку, а вона ще кілька секунд стояла нерухомо, стискаючи телефон у руці.

Сором, провина і тривога накрили її одночасно.

Вона справді забула. Але тато в дома, краще себе почуває, це і найважливіше. Тепер моя черга виконати умови.

Глибоко вдихнувши, я озирнулась навколо, ніби тільки зараз повернулась у реальність.

— Чудово… просто чудово, — тихо пробурмотіла собі під ніс.

Я різко змінила напрямок і швидко пішла в бік найближчої кондитерської.

Сьогодні я повинна бути там. З близькими мені людьми. Щоб не сталося.

Але ....