Розділ 3

Анна

Після закриття квіткового магазину Олі, моєї подруги, яка знає про мене більше ніж я сама, вирішила прогулятися. Йшла порожніми стежками парку, намагаючись ні про що не думати. Довгі пагони верби гнулися під прохолодним вітром, тихо шелестіли, ніби шепотіли щось своє. Лебеді повільно плавали по гладкій поверхні сусіднього ставка, залишаючи за собою ледь помітні хвилі.

У руках я тримала букет лілій. Їхній ніжний аромат трохи заспокоював, давав відчуття крихкої втіхи. Та серце все одно стискалося від болю, щойно думки поверталися до тата, який лежав у лікарняному ліжку.

Я опустила погляд, зітхнула… і саме тоді помітила літнього чоловіка. Він сидів на лавці, трохи згорблений, із заплющеними очима, ніби молився або просто намагався втримати спогади, що тікали.

Не знаю, що саме мене підштовхнуло, але вже за мить я стояла поруч із ним. Його обличчя було спокійним, але в цій тиші відчувалася глибока, майже фізична туга.

— Перепрошую… — тихо почала я.

Він повільно відкрив очі й подивився на мене. У його погляді було щось дуже тепле, але водночас — безмежно сумне.

— Чим можу вам допомогти? — запитав він спокійно.

Я трохи розгубилася, але все ж відповіла:

— Я хотіла запитати… чи все у вас добре?

Чоловік ледь усміхнувся, ніби це питання було йому знайоме.

Він трохи посунувся на лавці й кивнув у бік таблички, що лежала поруч. Я нахилилася й прочитала:

Для Марії. Коханій дружині й мамі.

20.10.1978 — 04.05.2012

У горлі раптом стало тісно. Я відчула, як щось болісно стискає серце. Не сказала ні слова — лише тихо вдихнула.

Потім обережно простягнула йому букет лілій.

— Для Марії, — сказала я.

Він здивовано подивився на мене, а потім обережно взяв квіти, ніби це було щось надзвичайно крихке.

— Дякую… — прошепотів він. — Це дуже багато для мене означає.

Між нами запанувала тиша, але вона вже не була такою важкою.

— Можна запитати, як вас звати? — додав він після паузи.

Я трохи усміхнулася.

— Анна Квітковська.

Він кивнув, ніби запам’ятовуючи це ім’я.

А я раптом відчула, що мені стало трохи легше. Ніби поділившись болем із чужою людиною, я змогла на мить відпустити свій власний.