13

 Розділ 13

Олександр напружено посміхнувся, але за цією посмішкою ховалася тривога. Він жестом запросив батька до крісла навпроти, хоча той залишався стояти, мов статуя, стискаючи пальці в кулаки.

— Тату, яка приємна несподіванка. Радий бачити тебе, — спробував він додати легкості, але голос злегка тремтів. Невже чутки таки розповзлися? Він не був готовий до цієї розмови.

Батько пронизав його поглядом, у якому змішалися гнів і розчарування.

— Що за херня відбувається у твоєму житті, Олександре? — холодно почав він. — Чому я про скасоване весілля дізнаюся від сторонніх людей? Поясни негайно.

Олександр ковтнув повітря, намагаючись виграти час.

— Ти проходь, сідай, і ми все обговоримо. Повір, немає причин для хвилювання, — відповів він, змушуючи себе звучати впевнено. — Хочеш кави?

— Ти думаєш, я за кавою сюди прийшов? — батько глузливо стиснув губи. — Негайно розповідай, чому Олена скасувала весілля.

Тиша в кімнаті стала нестерпною. Олександр облизнув губи, відчуваючи, як повітря стало важким, майже задушливим. Він зібрався з духом, підняв очі на батька й повільно промовив:

— Це... складно пояснити.

— Складно? — батько зробив крок уперед, його постать здавалася ще більш загрозливою. — Складно — це коли ти маєш проблеми на роботі. А тут ідеться про твоє майбутнє, наше ім'я і ділові стосунки з сім'єю Жарських.

Олександр підняв руку, жестом просячи трохи часу.

— Слухай, — почав він. — Я сам не все розумію. Олена... Вона просто вирішила, що ми не підходимо одне одному.

Батько прищурився, уважно вивчаючи його обличчя.

— Не бреши мені. Олена чекала цього весілля більше за нас усіх. Вона по вуха у тебе закохана і раптом передумує виходити заміж. Кажи, що сталося між вами насправді.

Олександр відчув, як холодний піт стікає по його спині. Його думки плуталися. Сказати правду чи продовжувати брехати? Але батьків погляд, мов лезо, проник у саму глибину. Від нього неможливо щось приховати.

— Добре, — здався він. — Це пов’язано з тим, що сталося кілька днів тому. Я... — він замовк, слова застрягли в горлі.

— Говори, Олександре, — голос батька став тихішим, але в ньому відчувалася крижана рішучість.

— Я зрадив їй з іншою. У день, коли вона повернулася з Мілану, ми були разом у квартирі. Олена побачила нас і збожеволіла. Сказала, що весілля не буде.

На мить у кабінеті запанувала тиша, настільки важка, що, здавалось, повітря застигло. Очі батька злісно блиснули, і він, мов хижак, нахилився до Олександра.

— Ти... що зробив? — його голос був низьким, тихим, але кожне слово різало, наче лезо.

Олександр не міг зустріти його погляду. Він нервово потирав долоні, намагаючись знайти хоч якісь виправдання, але всі вони здавалися жалюгідними.

— Тату, я не знав, що вона приїде. Це була помилка. Велика помилка. Я шкодую про це, але… Я чоловік, а ти сам казав, що нормальному чоловікові ніколи не вистачить однієї жінки. До того ж я ніколи не кохав Олену по-справжньому. Я з нею лише через інтереси наших сімей, — Олександр говорив, намагаючись знайти потрібні слова, але батько не дав йому договорити.

— Перестань верзти дурниці, — батько різко підняв руку, зупиняючи його. — Ти мав бути обачнішим і принаймні до весілля стримати свій інстинкт. Ідіот. Що ти тепер збираєшся робити? Як виправлятимеш те, що накоїв? Ти ж розумієш, що ваше одруження з Оленою має відбутися. Вона — ключ до союзу з її батьком.

— Вона не хоче мене бачити. Вчора я намагався помиритися з нею, але ця дурепа навіть не захотіла слухати. Припхалася на вечір із якимось хлопцем і вдавала, що кохає його.

— Що за хлопець? Хто він?

— Я не знаю, але удар у нього відмінний, — буркнув Олександр, розтираючи підборіддя.

Батько пильно подивився на сина, і його очі спалахнули гнівом.

— Удар, кажеш? Ти ще й дозволив себе принизити? — його голос звучав, наче крижаний вітер. — Чудово. Просто чудово, Олександре. Ти не лише зруйнував стосунки з Оленою, а й дозволив якомусь нікчемі залишити слід на твоєму обличчі.

Олександр почервонів від сорому, але намагався тримати себе в руках.

— Це не змінює того, що вона не хоче мене бачити. Я вже зробив усе можливе, щоб загладити провину. Її гордість зараз сильніша за будь-які аргументи.

Батько підійшов ближче, нахилившись до сина. Його голос став тихим, але від цього ще більш загрозливим.

— Гордість? Гордість — це те, що ми можемо контролювати, Олександре. Вона може бути ображеною, але ти повинен переконати її, що без тебе її життя буде гіршим. Використай голову, якщо в тебе вона ще залишилася. А цього хлопця… — він зупинився, задумливо дивлячись у вікно. — Ми знайдемо, і він більше не заважатиме. Ти хоч щось про нього знаєш?

— Ні, тільки те, що його звуть Максим. Тату, може, краще залишити все як є? — спробував заперечити Олександр, але батько знову перебив його.

— Ні, синку, ваше весілля має відбутися за будь-яку ціну. Якщо ти хочеш утримати своє місце в цій родині, ти зробиш усе, що я скажу. І почнеш із того, що повернеш Олену. У неї є слабкості — знайди їх. Вона любить красу, подарунки, увагу. Витягни її на вечерю, влаштуй шоу. Або зроби щось, що змусить її побачити в тобі чоловіка, якого вона не може втратити.

Олександр мовчав. Його роздирали злість і безсилля. Він не хотів грати в ці ігри, але розумів, що вибору в нього немає. Батько завжди був сильнішим, хитрішим і завжди домагався свого.

— Добре, а що робити з цим Максом? Учора він не відходив від Олени ні на крок.

— Не хвилюйся. Його я візьму на себе. Спершу потрібно дізнатися, хто він і звідки взявся, а потім вирішимо, що з ним робити. Я подзвоню Ігорю, й дам вказівку простежати за ним. 

Олександр напружено кивнув, розуміючи, що будь-які заперечення лише погіршать ситуацію. Батько завжди діяв методично, наче шахіст, прораховуючи всі ходи наперед. І тепер він знову розставляв фігури на дошці, де головними гравцями були Олександр, Олена та загадковий Максим.