11

Розділ 11

Олена виривала руку, але Саша вперто не відпускав, тягнучи її за собою. Її обурення росло, і голос ставав все різкішим.

— Перестань мене тягнути, наче я якась лялька! — майже кричала вона. — Ми або тут поговоримо, або я взагалі не говоритиму з тобою! Як ти взагалі посмів наблизитися до мене після того, що сталося?

Саша навіть не зупинився, його погляд був спрямований уперед. Він мовчав, доки вони не вийшли на тиху, майже безлюдну вулицю. Лише тоді він різко кинув:

— Прогулятися.

Олена вирвала руку, її очі палали від злості.

— Прогулятися? — глузливо перепитала вона. — Навіщо цей цирк? Що і кому ти хочеш довести?

Саша обернувся до неї, його погляд був важкий, але напружений.

— Звідки взявся цей Макс і як давно ви з ним знайомі?

— Це останнє, що має тебе хвилювати, — відрізала Олена. Її голос був сповнений холодної впевненості. — Мої вчинки більше тебе не обходять. Я вільна жінка і можу робити все, що захочу.

Саша стискав зуби, намагаючись приховати емоції, які розривали його зсередини.

— Вільна? — прошипів він. — Вільна так швидко після всього?

Олена зробила крок назад, її руки схрестилися на грудях.

— Так, вільна, — повторила вона з викликом. — І знаєш, що? Макс — мій близький друг. Завдяки тобі ми стали ще ближчими, ніж були раніше.

Сашу ніби вдарили цими словами. Його обличчя сіпнулося, але він швидко опанував себе.

— Це все, що ти хотіла сказати? — його голос став майже безбарвним.

— Так, — Олена підняла підборіддя, наче кидаючи виклик. — І більше нам немає про що говорити.

Вона розвернулася, щоб піти, але Саша схопив її за зап’ястя.

— Зачекай!

Олена зупинилася, але не обернулася. Її голос був тихим, але рішучим.

— Ні, Сашо, — повторила вона, тепер більш твердо. — Між нами все скінчено. Я ніколи не зможу пробачити зраду. 

Саша зробив крок до неї, його голос став наполегливішим, майже благаючим:

— Якщо ти захочеш, все може бути як раніше. Навіть краще. Ми одружимося і станемо щасливими.

Олена відступила, але не встигла уникнути його рук. Саша схопив її за плечі, силоміць притягнув до себе і обійняв.

— Відпусти мене! — закричала вона, намагаючись вирватися.

— Послухай мене, Олено, — гарячково говорив він, ігноруючи її спротив. — Я знаю, що накоїв. Але ми зможемо все виправити!

Він нахилився ближче, намагаючись її поцілувати. Олена відчула, як всередині неї закипає лють. Вона рвучко відштовхнула його, вивільняючи себе з його рук.

— Що ти собі дозволяєш?! — її голос був повний презирства і гніву. — Ти думаєш, що можеш усе повернути ось так? Силою?

Саша застиг, наче його обпекли її слова.

— Я... я просто хотів... — почав він, але Олена перебила його.

— Хотів? — вона зробила крок уперед, її очі були палаючими. — Хотів загладити провину, притиснувши мене силоміць? Думаєш, це змусить мене тебе пробачити?

Вона знову відступила, тримаючись на відстані.

— Між нами все скінчено, Сашо. І чим більше ти намагаєшся мене контролювати, тим сильніше я відчуваю огиду. 

Саша стояв перед нею, його обличчя було напруженим, а очі повними розпачу та гніву.

— Я все ще кохаю тебе, — сказав він, майже пошепки. — Подумай про нас і наше майбутнє. У нас весілля. Що люди скажуть? 

Олена скривилася, наче він вимовив щось огидне.

— Про весілля? — холодно перепитала вона. — Ти мав думати про весілля, коли тягнув у наше ліжко свою коханку. Це ти був упевнений, що твої гуляння залишаться великою таємницею. Тому ми дійшли до того, що все скінчилося.

Саша здригнувся, ніби її слова вдарили його в груди.

— Це не так, як ти думаєш, — спробував виправдатися він.

— Мені байдуже, як це було, — різко відповіла Олена. — Ти мені більше не потрібен. У мене інші плани на життя.

— Хочеш сказати, що знайшла мені заміну? — зірвався Саша, його голос наповнився злістю. — Та хто він такий і що може тобі дати?

Олена подивилася на нього з сумішшю презирства і співчуття.

— Максим фантастичний чоловік, — сказала вона спокійно, але твердо. — У ньому я впевнена. На відміну від тебе, він мене не зрадить.

— Чому ти так у цьому впевнена? — кинув Саша з викликом. — Усі чоловіки зраджують.

Олена посміхнулася, але в цій посмішці не було радості.

— Можливо, — відповіла вона. — Але не ті, які кохають по-справжньому.

Саша мовчав. Його очі бігали, шукаючи щось, що могло б змусити її передумати, але Олена була непохитною.

— Між нами все скінчено, — сказала вона остаточно. — Прийми це і дай мені жити своїм життям.

-- Я ніколи не змирюся з тим, що ти належиш іншому чоловікові, -- крикнув Саша, згрібаючи Олену у свої ціпкі обійми. -- Ти моя, тільки моя.

Саша зробив крок вперед, його очі палали від рішучості та люті.

— Я ніколи не змирюся з тим, що ти не моя! Що у твоєму ліжку інший чоловік, — закричав він, грубо хапаючи Олену і стискаючи в своїх обіймах. — Ти моя, тільки моя!

Олена, задихаючись від обурення і страху, намагалася вирватися з його рук. У цю хвилину Саша здавався їй одержимим. 

— Відпусти мене, інакше я закричу! — попередила вона, її голос був здавлений, але твердий.

Саша зовсім не чув її слів.

— Роби що хочеш, тільки будь моєю, — прошепотів він, а потім нахилився і силоміць притиснув свої губи до її.

Олена відчула, як його поцілунок став клеймом, що залишало слід на її шкірі, як тяжкий тягар. Її руки вперлися в його груди, вона щосили намагалася вирватися.

— Відпусти її! — раптом пролунало позаду.

Саша не зреагував, ще сильніше притискаючи Олену до себе, наче не чув нічого навколо.

Олена зібрала всі свої сили і різко штовхнула його. Вона вирвалася з його рук, відступившись назад, її обличчя було сповнене гніву і огиди.

Вона підняла руку, прикриваючи губи, які пекли від його поцілунку.

— Ще раз спробуєш утнути подібне — і я не буду мовчати! Наш розрив не буде тихим, його коментуватиме уся країна, — її голос тремтів, але в ньому була незламна рішучість.