9

Розділ 9

— Згораю від нетерпіння одягнути тебе у щось пристойне, — буркотіла Олена, намагаючись вжалити Макса їдкими докорами. — На нас усі оглядаються, дивуючись, як я можу йти поряд з таким страховиськом, як ти.

Макс на мить зупинився, його очі звузилися, а на обличчі з’явився ледь помітний усміх. Він явно не збирався поступатися.

— А ти хто така, щоб вони на тебе дивилися? — спокійно кинув він, навіть не намагаючись приховати зневагу в голосі. — Просто Олена. Таких, як ти, мільйон. Не бачу в тобі нічого особливого.

Він зробив паузу, оцінюючи її з голови до ніг.

— Хіба що... — додав, ніби з жалем, — гострий язик і купа дорогого лахміття.

Олена спалахнула. Її обличчя вкрилося рум’янцем, а очі блиснули від обурення.

— Ти про мене нічого не знаєш і  просто не розумієш, як працює цей світ, — різко відповіла вона, схрещуючи руки на грудях. — Щоб тебе сприймали серйозно, ти повинен виглядати відповідно. Інакше ти назавжди залишишся таким... "ніким".

Макс підійшов ближче, його обличчя тепер було всього за кілька сантиметрів від її.

— Можливо, ти й права, — сказав він тихо, майже пошепки. — Але знаєш, що цікаво? Я можу бути "ніким" і все одно залишатися собою. А ти? Без усіх цих брендів і удаваної впевненості ти теж ніхто. Просто порожня обгортка, яка докотилася до того, що купила собі фіктивного хлопця.

Його слова впали, як камінь у воду, розбиваючи конфлікт між ними. Олена застигла, не знаючи, що відповісти. Її обличчя на мить втратило впевнений вираз, а руки мимоволі зімкнулися в кулаки.

— Ти... — її голос зірвався, і вона зробила крок вперед, намагаючись знайти слова. — Ти не маєш права так зі мною говорити!

— А хто мені заборонить? — Макс знизав плечима, спокійно витримуючи її погляд. — Ти ж сама мене найняла, пам’ятаєш? Тож слухай.

— Я тебе не наймала, — гаркнула вона, намагаючись повернути собі контроль. — Це була... домовленість.

— О, точно, домовленість, — протягнув він, скрививши усмішку. — Домовленість, щоб приховати твою порожнечу.

Олена здригнулася, але швидко взяла себе в руки, намагаючись повернути контроль над ситуацією. Її обличчя знову набуло звичного впевненого виразу.

— Нам сюди, -- показала рукою на одну з вітрин.

Макс мовчки пішов слідом, лише трохи піднявши брови. Його мовчання було красномовніше за будь-які слова.

Зайшовши до магазину, Олена одразу підійшла до консультанта, який привітно посміхнувся їм.

— Доброго дня, — її голос звучав так, ніби вона щойно прийшла на ділову зустріч. — Нам потрібен чоловічий одяг. З нами сталася прикра пригода, і моєму Максові потрібно негайно переодягнутися.

Вона вимовила це з такою переконливістю та теплом, що навіть Макс на мить повірив у цю вигадку. Олена відмінна актриса. 

— Звісно, — відповів консультант, професійно усміхаючись. — Зараз усе підберемо. Прошу за мною.

Макс, йдучи слідом за Оленою, не міг відірвати від неї погляду. Її витримка і впевненість вражали його.

— Моєму Максові? — нарешті пробурмотів він, коли консультант відійшов у пошуках одягу. — Ти так говориш, ніби це правда.

— Ти ж знаєш, як працюють такі місця, — відповіла вона, навіть не повертаючи до нього голови. — Трохи чарівності, трохи впевненості — і ти отримаєш усе, що хочеш.

— О, то ти просто майстер маніпуляцій, — злегка насмішливо сказав Макс, але без злості. 

Олена нарешті глянула на нього.

— Це не впевненість, Максе. Це навичка. І тобі теж не завадило б її освоїти. Ти б менше виглядав "ніким".

Макс усміхнувся, похитавши головою.

— Я залишуся собою, якщо ти не проти, — сказав Макс, трохи нахиливши голову і лукаво дивлячись на неї.

— Я не проти, — відповіла Олена, не дивлячись на нього. Її голос звучав холодно, але в очах спалахнула іскра. — Тільки коли я поряд, будь тим, хто чесно відпрацьовує кожну копійку, — тихо додала вона, але досить голосно, щоб Макс почув.

Макс посміхнувся, ледь стримуючи сміх.

— Що ж, пані директорко, приймаю ваші умови, — жартівливо відповів він, ідучи слідом за нею до магазину.

Коли консультант повернувся з кількома варіантами одягу, Олена вдало змінила тон на ввічливий, майже теплий.

— Дякую, ми впораємося самі. Залиште нас, будь ласка, на кілька хвилин.

Як тільки вони залишилися наодинці, вона повернулася до Макса, схрестивши руки на грудях.

— Ну що, почнемо твій майстер-клас із "Як виглядати пристойно"? — запитала вона з підозріло солодким тоном.

— Ух, щось мені підказує, що це буде не просто, — сказав Макс, скептично оглядаючи речі. — Що ж, давай подивимося, чи твій план такий же блискучий, як твоя сумочка.

— Ти ще й жартуєш? — примружилася Олена. — Ну гаразд, смійся, поки можеш.

Вона кинула йому перший комплект одягу — яскраву сорочку з кричущим принтом і вузькі штани, які виглядали, м’яко кажучи, екстравагантно.

— Ти серйозно? — запитав Макс, тримаючи сорочку на витягнутій руці, як щось небезпечне.

— Абсолютно, — сказала Олена, ледве стримуючи сміх. — А тепер іди й примір.

Макс зітхнув і пішов у примірочну, а Олена залишилася чекати. Коли він вийшов, вона не витримала і вибухнула сміхом.

— Ну що, як я тобі? — запитав він, піднявши руки, щоб краще показати себе. — Готовий хоч зараз на вечірку 80-х.

— Це... — Олена задихалася від сміху, витираючи сльози. — Це просто шедевр.

— Радію, що можу тебе розважити, — буркнув Макс, але на його обличчі теж з’явилася усмішка.

— Добре, тепер щось серйозніше, — сказала вона, подаючи йому наступний комплект. Але й тут не обійшлося без її хитрощів: вона додала до образу яскравий шовковий шарф і величезні сонцезахисні окуляри.

— Це що, конкурс на кращий костюм? — знущально запитав Макс, приміряючи шарф. — Я виграю, правда?

— О, без сумнівів, — засміялася Олена. — Але ти маєш ще пройти фінальний раунд.

Вона подала йому ще одну річ — щось схоже на обтягуючий светр із блискітками. Макс подивився на неї так, ніби вона з’їхала з глузду.