8

Розділ 8

– Дарино, про що ви вчора розмовляли з Оленою? Я бачив вас у саду. Наскільки мені відомо, ви ніколи не були найкращими подругами, – запитав Павло дружину, яка щойно увійшла до їхньої спальні. Він чекав на неї в ліжку, напружений і переповнений запитаннями.

Дарина, тільки-но прийнявши душ, збиралася відпочити, але пильний погляд чоловіка змусив її зупинитися. Вона добре знала його характер: якщо питання вже поставлене, відповідь неминуча.

– Ми говорили про те, що її турбує, – почала Дарина, обережно сідаючи на край ліжка. Її голос був спокійним, але обличчя видавало занепокоєння. – Олена прийшла до тебе за підтримкою, але, не отримавши її, ледь стримувала сльози. Я не змогла пройти повз неї.  Ти правий, ми не найкращі подруги й, можливо, ніколи ними не станемо. Але твоїй доньці потрібна була допомога, і я просто не могла залишити її наодинці з цим.

Павло насупився й потер підборіддя, намагаючись обміркувати її слова.

– Вона скасувала весілля, – нарешті сказав він. Його голос був спокійним, але очі видавали напругу.

Дарина здригнулася, хоча очікувала почути щось подібне.

– Олена сама тобі це сказала? – уточнила вона, намагаючись зрозуміти, як багато він знає.

– Так.

Дарина мовчала, уважно спостерігаючи за чоловіком. Вона відчувала, що це лише початок розмови, яка може багато чого змінити.

– Ти знав, що Олександр їй зраджує? – нарешті запитала вона, спостерігаючи, як Павло уникає її погляду.

– Здогадувався, – відповів він після паузи, його голос став тихішим. – Але я думав, що після весілля це минеться.

Дарина роздратовано зітхнула й піднялася з ліжка, пройшовшись по кімнаті.

– Як це може минутися, Павле? Це ж не хвороба, яка лікується сама по собі. Зрада – це вибір. І Олена це зрозуміла, на відміну від тебе.

Павло підвів голову й подивився на неї.

– Я просто хотів, щоб вона була щасливою. Можливо, я помилявся, але хто знає, як усе могло б скластися?

– Щастя не будується на брехні, – тихо відповіла Дарина. – Вона зробила важкий вибір, і їй потрібна твоя підтримка, а не виправдання для Олександра.

Настала напружена тиша. Павло задумливо дивився у вікно, а Дарина стояла осторонь, даючи йому час усе обдумати. Вона знала, що ця розмова важлива не лише для Олени, але й для їхньої родини загалом. Ніхто не знає, як поведеться родина Бабія, коли вибухне скандал. 

— Про що саме ви говорили? Ти ж порадила їй усе добре зважити і не приймати поспішних рішень, які можуть нашкодити нам усім? — голос Павла прозвучав напружено, і Дарина відчула, як холодний піт виступає на її долонях.

Дарина на мить завмерла. Її серце пропустило удар, а слова, здавалось, застрягли в горлі. Вона знала, що нічого подібного Олені не казала, але якби Павло дізнався, про що насправді йшлося у тій розмові, це викликало б справжній скандал. І останнє, чого їй хотілося, — це бачити його у гніві.

— Ти ж сам сказав, що ми з твоєю донькою не найкращі подруги, — нарешті відповіла вона, намагаючись говорити спокійно, хоча її голос ледь помітно тремтів. — Я просто трохи заспокоїла її, і все. Та навіть якби я щось порадила, вона б усе одно зробила по-своєму.

Павло нахмурився, але потім кивнув, неначе сам собі.

— Ти права. Олена така. Я тільки сподіваюся, що вона не наробить дурниць, про які потім шкодуватимемо ми всі. Я говорив з Олександром, і ми дійшли згоди. Але останнє слово все одно за Оленою. Слухай, якщо хтось питатиме тебе про весілля, ні в якому разі не кажи правду. Будемо триматися версії, що весілля просто перенесли на іншу дату.

Дарина напружено кивнула, відчуваючи, як в її грудях зростає тривога.

— Звісно, я зроблю, як ти скажеш, коханий. А зараз давай відпочинемо, — сонно зітхнула вона, прикриваючи рот рукою.

— Ходи сюди. У мене зовсім інші плани, — Павло схопив її за руку і рвучко потягнув до себе. Його дотики були жадібними, майже нетерплячими.

— Павле... — Дарина відчула, як її тіло сковує напруга. — У мене дико болить голова. Якщо я зараз не засну, то почнеться мігрень.

Вона обережно звільнилася з його обіймів і повернулася до нього спиною. Її серце калатало, але вона зробила все, щоб не видати хвилювання.

— Спокійної ночі, коханий, — прошепотіла вона, заплющивши очі.

Павло важко зітхнув, але нічого не відповів. Тиша заповнила кімнату, лише гучні удари серця Дарини відлунювали у її свідомості.

— Сподіваюся, твоя голова болить не через іншого чоловіка? — прошепотів собі під ніс Павло, але він знав, що Дарина чує кожне його слово. Голос його звучав майже без емоцій, але в очах виблискувала суміш страху й недовіри, якої він сам, мабуть, не хотів показувати.

Дарина застигла. Вона чула його, кожне слово різонуло, мов холодний ніж. Її серце защеміло, але жінка не повернулася й мовчки продовжила лежати на своєму боці ліжка. Завтра вона збиреться з силою й дасть йому те що він хоче, а сьогодні її думки навіть їй не належать. 

-- Цікаво, де тебе чорти носять? Я ж сказала, що приїду до тебе зранку! – обурювалася Олена, голосно гримаючи у двері Максимового будинку.

Відповіддю їй була тиша. Чим сильніше вона стукала, тим глухішим здавалося відлуння, ніби сам будинок вирішив проігнорувати її злість.

"Куди він подівся? – думала Олена, з роздратуванням розглядаючи облуплену фарбу на дверях. – Невже не ночував удома? Чи, може забув про домовленість?" Або передумав? 

Її терпіння було на межі. Вона почувалася виснаженою: безсонна ніч дала про себе знати, залишивши після себе лише втому, злість і гіркий присмак розчарування. А тепер, до всього, Максим ще й примудрився зникнути в найважливіший момент.

-- З першого ж дня договору і вже таке, – пробурмотіла вона, притулившись лобом до дверей. – Чому я взагалі погодилася на це? Чому обрала його не шукаючи інші варіанти? 

Її думки розривалися між бажанням розбити ці двері та просто піти геть, залишивши Максима наодинці з його безвідповідальністю.