5

Розділ 5

Наступного дня, в обідню пору, Олена стояла перед старим приватним будинком, що тулився серед інших таких же зношених будівель у спальному районі міста. Невисокий паркан із потрісканою фарбою обгороджував невелике подвір’я, поросле бур’янами. Ворота скрипнули, коли вона відчинила їх, і цей звук, здавалося, розітнув тишу, що панувала довкола. 

Сам будинок виглядав похмуро: облуплена  штукатурка, потріскані сходи ґанку, старі дерев’яні двері з подряпинами, які наче розповідали свою історію. Колись цей будинок, напевно, був затишним і навіть доглянутим, але зараз він нагадував місце, де час зупинився. На вікнах висіли щільні штори, які не пропускали ані сонячного світла, ані сторонніх поглядів.

"Не надто вражаюче для людини, яку показують на екранах," — подумала Олена, але змусила себе відкинути цю думку. Схоже життя цього Максима не надто балувало. Дівчина ще раз перевірила адресу на телефоні, яку дала їй Дарина. Все збігалося.

Її серце калатало, мов скажене, але вона придушила хвилювання. "Ти прийшла сюди не благати, а домовлятися," — нагадала собі вона. Зробивши глибокий вдих, Олена підняла руку й постукала у двері, намагаючись ігнорувати, як під шкірою бігають мурахи.

Тиша. Минала хвилина за хвилиною, і здавалося, нікого вдома не було. Вона озирнулася на подвір’я. Тут усе виглядало занедбаним: іржава лавка з одного боку, стара газонокосарка, що давно не працювала, кілька горщиків із висохлими квітами.

Двері раптово відчинилися, змусивши Олену здригнутися.

На порозі стояв Максим. У м’ятій футболці й спортивних штанах, із розпатланим волоссям і напівсонним виразом обличчя. Його сірі очі уважно розглядали Олену, ніби оцінюючи її наміри.

— Тобі чого? — його голос був хрипкуватим з нотками буркотіння, і цей тон тільки додавав йому неприборканої зухвалості.

Олена зібралася з думками, вирівняла спину й холодно відповіла:
— Є розмова.

Максим схрестив руки на грудях і сперся об дверну раму. Його губи скривила легка іронічна усмішка.
— І про що така цяця зібралася зі мною говорити? — його погляд ковзнув по ній, затримавшись на кілька секунд. — А головне, як ти мене знайшла? Я, здається, нікого не запрошував.

Олена зустріла його погляд без тіні страху.
— Ти не настільки загадковий, як тобі здається. Люди залишають сліди, і ти не виняток.

Максим примружився, його усмішка стала ширшою, але з нотками холоду.
— Сліди, кажеш? — він нахилив голову, ніби роздумуючи, чи вона дійсно така впевнена, чи просто добре прикидається. — Що ж, цікаво. І що ти хочеш від мене, детективе?

— Точно не слухати твої дешеві жарти, — відрізала Олена, зробивши крок уперед. — Я тут із пропозицією. Але якщо тобі більше подобається грати в "занедбану знаменитість", можемо завершити цю розмову просто зараз.

Максим підняв брову, його очі на мить спалахнули.

— Мене звати Олена Жарська, — її голос звучав твердо. — Думаю, ти чув про мене. Я доволі відома особа в колі еліти. 

Він трохи нахилив голову, ніби оцінюючи її.
— Прізвище знайоме, — сказав він після паузи. — Але ні, не можу сказати, що знаю тебе особисто. І що тобі від мене потрібно, пані Жарська?

— Я пропоную тобі роботу, — відповіла Олена, її погляд був сповнений рішучості.

Максим тихо засміявся, але в його сміху відчувалася іронія.
— Роботу? Це щось нове. Зазвичай до мене приходять з іншими пропозиціями. Але, будь ласка, продовжуй мене дивувати.

Олена зітхнула. Вона знала, що ця розмова буде непростою.
— Мені потрібен чоловік, який погодиться зіграти роль мого коханого. На публіці. Тимчасово. Ти актор в минулому, тому я подумала...

Максим мовчав кілька секунд, уважно дивлячись на неї, ніби намагаючись зрозуміти, чи вона серйозно. Потім він різко засміявся.
— Ти серйозно? — запитав він, коли нарешті перестав сміятися. — Це якась жартівлива передача? Де камери сховані?

— Це не жарт, — сухо відповіла Олена. — І я готова добре заплатити за твою згоду. Тобі ж потрібні гроші. Це очевидно.

В його очах з’явився інтерес, але разом з тим і скепсис.
— А чому саме я? Зараз є купа чоловіків, які заради грошей зроблять що завгодно. Чому ти прийшла до мене?

— Бо мені потрібен не просто чоловік. Мені потрібен хтось, хто зможе переконливо грати, і грати так, щоб навіть я тобі повірила, — її голос був спокійним, але наполегливим. — Дарина сказала, що ти — талановитий актор. І якщо це правда, ти ідеально підходиш для моєї пропозиції.

Максим усміхнувся, але ця усмішка була холодною.
— Дарина? А-а, зрозуміло. Скажи, пані Жарська, чому я маю погодитися на твою гру?

Олена зробила крок вперед, скоротивши відстань між ними.
— Бо я готова платити тобі стільки, скільки ти попросиш, — сказала вона. — І  ти сам знаєш, що зараз тобі потрібні гроші. У тебе є зіркове минуле, але твоє сьогодення потребує капітального ремонту. І я можу тобі з цим допомогти. 

Його обличчя на мить стало серйозним, але потім він знову посміхнувся, ніби насолоджуючись її словами.
— Ти, мабуть, звикла, що всі виконують твої бажання? — запитав він, трохи нахилившись до неї. — Але я не з тих, хто погоджується без вагань.

— Тоді скажи свою ціну, — відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі.

Максим мовчав, вивчаючи її погляд. Потім він відійшов убік і відчинив двері ширше.
— Гаразд, заходь. Поговоримо.

Олена пройшла до будинку, тримаючи голову високо. Це був її перший крок до нового життя, і вона не збиралася зупинятися.

— Грай чесно, пані Жарська, — сказав Максим, зачинивши двері. — Бо якщо це буде пастка, я виставлю тебе за двері без вагань. 

— Я не граю в ігри, — холодно відповіла Олена. — Це просто угода на моїх умовах.

— Подивимось, — сказав він, злегка усміхнувшись. — Отже, що саме ти хочеш?

Розмова тільки починалася, але обидва вже відчували, що ця угода змінить їхні життя назавжди.

Максим повів Олену до вітальні, яка була несподівано затишною для його зовнішньої байдужості. Світлі стіни, старий, але доглянутий диван, книжкові полиці з романами та підручниками з акторської майстерності.