1

Розділ 1

Червень 2017
Аеропорт Бориспіль

Коли Олена ступила на рідну землю, її серце стиснулося від щемливого тепла. Вона вдихнула повітря Києва, і на очі майже навернулися сльози. Мілан, звісно, був розкішним: вулиці, що дихають модою, вітрини, які сліплять своєю розкішшю, запах кави й парфумів у кожному закутку. Вона все це дуже любила. Але лише тут, вдома, Олена могла відчути себе по-справжньому живою.

"Нарешті вдома. Нарешті до нього."

Вона стискала ручку валізи, знаючи, що всередині — її щастя. Весільна сукня, яку вона привезла з Мілана, була втіленням мрії. Легка, немов хмаринка, ідеально підігнана під її силует. Це було не просто вбрання, це символ початку їхнього спільного життя. Олена знала: побачивши її в цій сукні, Олександр зрозуміє, як сильно вона його кохає, як мріє кожен момент зробити особливим.

Її серце калатало, немов пташка в клітці. Вона навіть не помічала метушні аеропорту, людських голосів і оголошень. Всі її думки були там, у квартирі Олександра. Вона уявляла, як відкриє двері, як він здивується, побачивши її, і його обличчя освітиться усмішкою.

"Я повинна зробити цей момент ідеальним. Усе має бути ідеально."

Швидко зловивши таксі, вона продиктувала адресу. В машині її пальці перебирали телефон, але вона так і не набрала номер батька. "Ні, сюрприз має бути сюрпризом для усіх. Це буде незабутньо."

Вона дивилася у вікно, але думки вже були далеко. Весілля. Їхній день. Це буде подія року, і вона зробить усе, щоб про них говорили лише із заздрістю. Донька впливового бізнесмена, син політика — союз, що викликав суперечки й пересуди. Але Олена знала: це не про гроші, не про владу. Це про кохання.

"Я люблю його. Люблю так, як ніколи нікого не любила."

Олександр був її першим. Першим, кому вона віддала своє серце, свою душу. Першим, кому вона довірилася беззастережно. Вона вірила, що він її так само кохає, хоч і не говорив про це часто. Він не був із тих, хто багато говорить. Але це не важливо. Вона бачила це в його очах, відчувала в його дотиках.

Таксі зупинилося біля знайомого під’їзду. Олена заплатила водієві й, піднявши валізу, попрямувала до ліфта. Її серце билося дедалі сильніше. Кілька хвилин — і вона побачить його.

Ліфт повільно піднімався, і з кожною секундою напруга росла. Олена навіть відчула, як її руки трохи тремтять. Але вона змусила себе заспокоїтися.

"Це буде ідеально. Усе буде ідеально."

Вона вирішила увійти тихо, непомітно. Хотіла побачити його реакцію, відчути той момент, коли він зрозуміє, що вона тут. "Це буде наш момент."

Коли двері ліфта відчинилися, вона ступила у коридор і зупинилася біля дверей. Її пальці вже торкнулися ручки, але в голові майнула несподівана думка: "А що, якщо…?"

Вона заплющила очі, відганяючи сумніви. "Ні. Не думай про це. Це буде щасливий день."

Вона повернула ключ і тихо відчинила двері. Усе було готово до її сюрпризу. Але чи готова вона до того, що чекає на неї всередині?

Перше, що почула Олена, коли відчинила двері, — це звук води у ванній. "Значить, Сашка вдома. Щойно прокинувся, мабуть." Вона усміхнулася сама до себе. "Ну що ж, тоді зустріч буде ще більш хвилюючою."

З нетерпінням, майже тремтячи від хвилювання, Олена відкрила валізу. Там, у захисному чохлі, лежала її мрія — весільна сукня. Вона обережно витягнула її, провела пальцями по ніжній тканині, ніби торкаючись чогось священного. "Яка вона прекрасна! Справжня казка."

Олена вже уявляла, як Сашко побачить її в цій сукні. Його закоханий погляд, той легкий усміх, який завжди з'являвся на його обличчі, коли він дивився на неї. "Він буде у захваті. Він зрозуміє, що я — його єдина, його доля."

Вона не могла повірити, як їй пощастило. Її майбутній чоловік був наче зі сторінок роману. Красивий, мов бог, високий, зі струнким, але міцним тілом. Його очі, завжди впевнені й трохи холодні для інших, поруч із нею ставали м’якими, теплими. Він був розумний, цілеспрямований і, головне, кохав лише її. Саме так вважала Олена. 

"Але ж і я не гірша," — подумала Олена, глянувши на своє відображення у дзеркалі. Вона знала собі ціну. З дитинства її навчали, що жінка повинна бути ідеальною. Її зовнішність завжди була бездоганною. Витончені риси обличчя, ніжна шкіра, струнке тіло, яке вона тримала у формі завдяки спорту. Її довге, доглянуте волосся, блискуче і м’яке, було гордістю.

"Ми з Сашком — ідеальна пара. І наше весілля стане ідеальним."

Дівчина поглянула на двері ванної, з-за яких все ще лунав шум води. Вона вже бачила, як він вийде, здивований її несподіваною появою. Як побачить її з цією сукнею в руках. Як усміхнеться, щиро й трохи хитрувато.

Олена міцніше притиснула сукню до грудей, її серце калатало. "Ще кілька хвилин, і цей момент буде нашим. Ще кілька хвилин…"

Вона зітхнула, намагаючись заспокоїти себе. Її пальці ледь помітно тремтіли. Очікування робило кожну секунду довшою, але й солодшою.

Вирішивши, що у неї ще є трохи часу (Олена добре знала, що Сашко завжди приділяє особливу увагу ранковим ритуалам догляду), вона задумливо подивилася на сукню, яка висіла на дверцятах шафи. Її ніжний силует, легкі тканини, витончене мереживо — усе це ніби кликало приміряти її прямо зараз.

"Хай це буде романтична репетиція особливого моменту," — подумала Олена, і її губи розтягнулися у щасливій усмішці.

Вона повільно почала роздягатися, знімаючи літній одяг, немов розкривала себе для цієї казкової миті. Її серце билося швидше, відчуття хвилювання й передчуття змішувалися в єдиний потік. Олена підійшла до дзеркала, щоб переконатися, що виглядає бездоганно. Її тіло було ідеальним — витончені вигини, ніжна шкіра, яку так дбайливо доглядала.