Розділ 23. Перехід

 Гори піднімались перед ними мов темні хвилі застиглого шторму. Повітря ставало тоншим, холоднішим, і кожен крок лунав відлунням по кам’янистих стежках. Поселення рухалося вузькою колоною, несучи на собі небагато — лише те, що можна було забрати з собою: ковдри, трави, невеликі мішечки з їжею, кілька оберегів, що вціліли після пагубної ночі. Решту довелось залишити.

 Люди йшли мовчки. Ніхто не плакав уголос, але скорбота стояла в повітрі така густа, що навіть вітер не наважувався прорізати її. Діти тулилися до матерів; старі — до палиць; молоді воїни тримали руки на зброї, озираючись на кожен звук, що доходив зі скель.

 Старійшина стояла попереду, її фігура здавалася майже нереальною на тлі гірського світла. Вона рухалась впевнено, наче знала кожен вигин цієї дикої землі, хоча ніхто з них ніколи так далеко не заходив.

— Духи показали шлях, — тихо казала вона тим, хто боявся. — Ми йдемо правильно. Нам треба лише витримати. — Витримати — саме це слово лишало відбиток в кожному серці. В них ще тліла надія на порятунок, але часу на перехід було зовсім обмаль.

 Коли туман почав підніматися з ущелин і стирати обриси лісу позаду, вирішили зробити коротку зупинку. Люди опустили важкі мішки на землю, але ніхто по-справжньому не відпочивав — усі озирались на стежку, якою прийшли. На поселення, що лишалось поряд, але водночас безкінечно далеко.

 Ліра стояла на пагорбі та дивилась униз, на тих, хто продовжував шлях. З гір віяв холодний вітер, і від нього волосся то й діло злітало їй на обличчя. Вона відчувала кожен подих вогню в собі — тепер, коли сила прокинулась, її було неможливо приховати. Наче полум’я зсередини постійно просилося назовні. Поруч стояв Терен: мовчазний, напружений, та дивився кудись в далечінь.

— Якщо передумаєш… — почав він.

— Не передумаю, — відповіла вона рівно, не повертаючись.

— Це самогубство. Вони прийдуть більшою силою.

— Я знаю. Саме тому хтось має їх тримати, поки люди не сховаються у горах.

 Кайл підійшов пізніше, не кваплячись. У його очах ще жевріло те болюче, надломлене світло після смерті Арії та Майри.

— Ліро, ти… ти не зобов’язана це робити.

— Зобов’язана, — сказала вона. — Бо я маю силу в кілька разів потужнішу за вашу.

 До старого поселення повернулась невелика група воїнів з Тереном. Кайлом та Лірою. Лише найвправніші та найшвидші, ті, хто міг затримати напад хоч на кілька годин. Ліра йшла попереду. Вона востаннє озирнулася на довгу ланку людей, що слабким струмком простяглася гірською стежкою. Сум та пронизуючий біль охопив її зсередини, вона пригадала як вперше прийшла в поселення та скільки щасливих безтурботних днів провела там. Їй подобались щотижневі посиденьки біля вогнища, спільні обіди, філософські розмови та прості людські радощі. Там, в зруйнованому поселенні залишилося усе їх життя. Тепер там залишалась і вона з її найкращими прожитими днями.

— Готуймо оборону, — сказала Ліра, коли вони ступили через межу старого поселення. Воно виглядало порожнім. Боляче порожнім. Наче сама земля знала, що її покидають.

 Воїни розбрелися по периметру, хтось переносив колоди для барикад, хтось перевіряв пастки й хованки. Ліра стояла в центрі площі й відчувала, як земля під ногами нагрівається від її сили. Тепер її вогонь був не просто магією, це була відповідальність перед жителями поселення, які прихистили її і виростили її силу.

 Воїни кинули кілька поглядів на дівчину, яка світилось ламким, але страшним світлом, наче світанок у вигляді людини.

Хтось шепнув:

— Впевнений з її силою можна вигнати мисливців самотужки.

Хтось інший тихо відповів:

— Якщо і зупинить їх, то ціною свого життя. Орден володіє старовинним чорним артефактом, навіть старійшина не знає про це практично нічого. Якщо вони його застосують, то зітруть нас разом з Лірою в попіл і її сила не зможе застерегти від цього.

 Ліра це чула. І все одно стояла рівно, не ворухнувшись. Бо знала: вибору не було. Поселення повільно зникало в гірському серпанку. А вона — лишалась на його порозі, мов страж перед бурею. Над лісом здійнявся пронизливий вітер. Десь удалині завили мисливські роги. Ліра стиснула кулаки. Буря починалась.