Розділ 19. Після тіні

 Повернення в поселення було зовсім не радісним, жителі сумно переглядалися між собою та перешіптувалися про прийдешні події. У повітрі висів запах диму, страху та напруги — кожен розумів, що сьогоднішній бій був лише передвісником більшої бурі.

 Старійшина особисто вийшла назустріч загону й, побачивши обпечені рани на руках Ліри, лише коротко кивнула — оцінюючи, запам’ятовуючи, роблячи висновки.

 У центрі поселення зібралися всі, щоби кожен міг висловитись про події цієї ночі і внести свої корективи в план дій на найближче майбутнє. Терен коротко й сухо доповідав, але кожен раз, коли його погляд ковзав по Лірі, в голосі з’являвся ледь чутний хрип емоцій, які він стримував.

 Кайл стояв осторонь, зціпивши щелепи — він уперто уникав погляду Трена, але на Ліру дивився з сумішшю болю й роздратування. Коли нарада завершилася, напруга, що зависла між ними трьома, стала майже відчутною на дотик.

 Ліра вирішила зняти напруження та заодно остудити свої рани отримані в бою, та неспішно пішла до водойми. В голові роїлися сотні думок про те, де вона зараз, ким є і що на неї чекає далі. Потік її роздумів перервав Кайл, він наздогнав Ліру біля джерела.

— Ти могла загинути сьогодні, — вирвалося з нього різко, майже зі злістю.

— Ми всі могли, — холодно відповіла вона.

— Це не відповідь.

— А ти? — вона кинула на нього гострий, випробувальний погляд. — Ти теж був зайнятий… не лише боєм. —  Натяк на Арію впав між ними, як ніж, Кайл відвів погляд.

— Вона просто допомагає мені.

— Мені байдуже, — збрехала Ліра, і обидва це зрозуміли. Після цих слів між ними утворилася прірва, яку вона сама ж і закрила — своєю спиною, коли просто пішла. Внутрішній голос підказував дівчині, що вона чинила правильно, хоча в середині неї тліла образа з домішкою ревнощів до Кайла.

  Ближче до вечора Ліра вирішила поглибити свої знання і приступила до вивчення старих формул для заклинання вогню. Та хоч якби вона не старалась, все було марно. Букви наче самі плутались поміж рядків, а слова не поєднувались між собою. Терен зайшов непомітно, але його раптова присутність не злякала дівчину, вона ніби вже відчувала його.

— Ти сьогодні була… надто сміливою, — сказав він спокійно, але поглядом обпалював сильніше за будь-який жар.

— Я робила те, що мусила.— відсторонено відповіла Ліра.

— І що ще зробиш? — він наблизився небезпечно близько, голос став низьким, оксамитовим. — Що готова відкрити? Що готова довірити?

 Ліра відчула, як серце рвучко відгукується на його присутність, як тіло пам’ятає тепло, яке колись лише торкнулося її… Про те вона різко відсторонилася і холодно відповіла— Не зараз.

 Він стиснув губи, намагаючись приховати біль і гнів. — Я не відступлю.

— В цьому й проблема, — прошепотіла вона й вийшла з кімнати, лишивши його в тіні власних почуттів.

 Після розмови з Тереном, Дівчина  довго не могла заснути. Перед очима знову й знову поставав сильний та могучий перевертень, який вміло міг загасити руйнівну силу відьми. Сцени розмов з вовком тінями змінювалися із сценами бою: власне полум’я, яке вийшло з-під контролю; крики мисливців; темні очі Арії, що блищали вогким страхом. Її сила вже не була тихою іскрою, вона стала стихією. І Ліра зрозуміла: якщо не навчиться керувати нею — вона знищить те, що хоче захистити.

 Дівчина встала до світанку й пішла до Майри. Ще до того, як наставниця встигла щось сказати, Ліра промовила:

—Я хочу вміти більше, не хочу щоб сила контролювала мною та моїми почуттями. Навчіть мене навіть тому, чого краще не торкатися.

— Це може змінити тебе, дитино, — Майра подивилася на неї поглядом, повним суму й гордості.

— Я вже змінююсь. І я хочу бути сильною. Настільки сильною, щоб більше нікого не втратити. — Наставниця повільно кивнула.

— Тоді з цього моменту шлях назад для тебе закритий.

 У цей момент Ліра зробила свідомий вибір: вона обирає силу — попри страх, попри плутанину в серці, попри всіх, хто хоче її розірвати на частини. І поки над поселенням знову  сіріло небо, що віщувало бурю, вогонь у її долонях спалахнув по-новому — глибший, темніший, доросліший.