Розділ 16. Тінь практики

 Дні в Туманному Поселенні потекли інакше — важчі, насичені магією, такою густою, що вона здавалася майже матеріальною. Ліра більше не була тією розгубленою дівчиною, яка боялася власного дару. Наставниця вела її через практики, які раніше давалися лише Старійшині: робота з тінню, розрив завіс, підкорення стихій. І Ліра поглинала все — так, ніби ця сила чекала на пробудження століттями. Її рухи стали різкішими. Погляд — холоднішим. Слова — точнішими та інколи болісними.

 Майра ніколи не казала вголос, але в її очах було щось нове: побоювання… і захоплення. Терен стояв осторонь, спершись на дерев’яну огорожу арени. Його сріблясті очі ловили кожен рух Ліри: коли вона піднімала вихор з сухого листя, коли змушувала повітря застигати між долонями, коли підпалювала власну тінь і керувала нею. Позаду нього, на камені, сидів Кайл. Він тримався врівноважено, але пальці видавали напругу — він стискав долоню до болю, коли Ліра дивилася крізь нього, ніби він був лише тінню минулого.

— Вона змінилася, — сказав Терен, не зводячи очей.

— Вона стала собою, — різко відказав Кайл.

— А ти боїшся, що тобі в цьому “новому світі” немає місця? — кинув перевертень з ледь помітною посмішкою. —  Кайл нічого не відповів, але напруга між ними згусла.

 Незабаром Кайл усе більше часу проводив з іншою — з Арією, дочкою Майри. Вона була протилежністю Ліри: відкрита, усміхнена, сонячна. Її магія мала м’яке світіння, яке лікувало, а не руйнувало. Вона навчала Кайла контролювати ту тіньову сутність, що дрімала в ньому від матері.

— Закрий очі. Дозволь магії пройти крізь тебе, а не боротися.

— Ти говориш так, ніби це просто… — буркнув Кайл.

— Для тебе просто те, що вилітає з рук Ліри. А що стосується тебе самого — ти весь час боїшся. —  Він відкрив очі — і зустрів добрий, але пронизливий погляд Арії. Її долоня лежала на його, і він не відсмикнув руку. Ліра помітила це, хоча  удавала, що їй байдуже. Та коли вона побачила, як Арія сміється з жарту Кайла, магія в ній сіпнулася, як розлючений звір, дівчина сама не очікувала такого, адже переконувала себе, що зараз не час для романів.  — «Сміливий, правда? Говорив про любов до мене — а тепер…» — подумала вона і  відвернулася,  випадково зустрівши погляд Терена. Він дивився на неї так, ніби бачив більше, ніж вона хотіла показати.

— Підійшла б зі мною прогулятися? — впевнено запитав він. Вона вагалася лише мить: — Добре. — Її відповідь спантеличила Терена, адже до цього він отримував відмову за відмовою, але перевертень не розгубився, взяв дівчину за руку і повів за межі поселення.

 Їхнє «побачення» було простим: стежка біля темного озера, запах сосен, розсипане по воді місячне світло. Терен вислуховував її без зайвих запитань, без тиску. Ліра відчувала себе дивно спокійно поряд із ним.

— Ти сильна, — сказав він. — Але сила не повинна з’їдати тебе зсередини.

— Я контролюю її.

— Поки що.

Він обережно взяв її за руку — не силоміць, а ніби даючи вибір. Ліра не відсмикнула. І в ту ж секунду вона відчула: поруч із ним її магія стихає, стає слухняною, м’якою. Там, де з Кайлом вона вирувала, з Тереном вона текла плавно, захищала, а не била. «Чому?» Вона не змогла знайти відповіді. Але коли він провів пальцями по її долоні, тіло відгукнулося — тепло, майже небезпечно приємно. І саме тоді, коли серце зробило зайвий удар, у кронах почувся шелест — і Ліра різко відсахнулась. — Я… мені треба повернутися.

 Терен лише кивнув, але в очах його світився м’який вогонь. Ліра йшла назад швидко, але думки наздоганяли: «Це не просто гра. Я починаю… почувати щось.» І це лякало її більше, ніж темна магія.

 Коли вони повернулася до поселення, то застала Арію й Кайла в тренувальному колі. Арія тримала його за обидві руки, направляючи енергію. Їхні обличчя були занадто близько. Ліра вдихнула — і в грудях защеміло, вона не розуміла, що це. Гнів? Роздратування? Ревнощі? Але точно — не байдужість.

 Він помітив її. Їхні погляди зустрілися. І Кайл одразу забрав руки від Арії — занадто швидко. — Ліро… — почав він.— Вона пройшла повз, ніби не чула. Але магія, що текла по її венах, раптом стала темнішою, холоднішою.

 Так завершився день, який змінив більше, ніж кожен з них готовий був визнати. Але тіні в небі над поселенням ставали густішими, темні часи наближались.