14 розділ. Таємниця Майри

У хатині стояла тиша, така густа, що здавалося — вона стискає горло. Полум’я лампи здригалося, ніби боялося вимовлених слів.

— Ліро… ти маєш знати, — почала Майра, і в її голосі бриніла та давня, непроговорена вина. — Я була близькою подругою твоєї матері. Ми з Марібель багато років ділили практики, знання і… відповідальність.

Ліра здригнулася. Таке вона чула вперше.

— Чому ти мовчала? — запитала тихо.

Майра хмикнула: це звучало гірко. — Бо правда інколи гірша за будь-яку таємницю. Коли в місті почали ловити відаючих, я пішла в гори. Марібель… лишилася. Вона сказала, що не може залишити тих, хто довіряв їй і просив порятунку. Вона знала, чим це закінчиться. Та все одно пішла проти страху.— Майра заплющила очі, і в її рисах проступив біль, накопичений роками.

— Я ж… я була слабшою. Пішла, щоб вижити. Вона — лишилася, щоб рятувати. І за це її забрали.— Майра підвела погляд, і він був темний, рішучий. — І я не дозволю, щоб тебе зламали так само. Перевертень думає, що має владу над тобою. Але він навіть не здогадується, якою була твоя мати… і ким можеш стати ти.

 Ліра мовчала, але всередині неї щось ворухнулося — ледь чутне, гаряче, майже хижо живе. — Чому ти говориш це зараз? — запитала вона.

 Майра підійшла ближче, доторкнулася до її плеча. — Бо настав час виконати пророцтво. Те, яке Марібель залишила для тебе. Ти — вогняна. Не метафорично. Буквально. І тепер ти маєш вирішити: або ховатимешся від сили так само, як ховалася від почуттів… або відкриєш її повністю.

 Вона провела Ліру на галявину за хатиною — туди, де земля була ще тепла від стародавніх ритуалів. Нічний ліс спостерігав. Тіні здавалося рухалися. Повітря було важким, наче перед грозою. — Ставай у коло, — сказала Майра.

 Камені навколо загорілися ледь помітним червоним світлом — від її дотику. Майра зробила знак, від якого повітря над землею затремтіло. — Це буде боляче. Це буде небезпечно. І це змінить тебе назавжди. Ти впевнена?

 Ліра вдихнула. Всередині неї відгукнулося щось палаюче, майже голодне.

— Так. Я хочу знати, яка я насправді. — Впевнено відповіла дівчина , і Майра стиснула її руку. — Тоді не стримуйся. Не гаси свій вогонь. Не бійся, якщо він почне вириватися. Дозволь йому запалити тебе.

 І ритуал почався. Спочатку — подих. Глибокий, повільний, як у матері, коли та вчила її розпізнавати шепіт трав. Потім — рух. Кола долонями, проходи вздовж невидимих потоків, які Майра відкривала одне за одним. Земля під ногами тепліла. Повітря стало густим, небезпечним. Ліра відчула, як її тіло наповнюється жаром, який не належав зовнішньому світові, а потім — удар. Не фізичний. Внутрішній. Наче замкнені двері в її грудях вибили ногою. Полум’я спалахнуло зсередини так різко, що вона вхопила повітря ротом. Шкіра засяяла. На руках проступили вогняні прожилки. В очах — відбилося полум’я. Вона не кричала. Але світ навколо кричав про зміну. І саме в цей момент, коли відбувалась її трансформація, Майра відчула, що вони не самі.  Наставниця різко обернулася, а на краю галявини вже стояли спостерігачі: старійшина в темній мантії, ніби чекала цього дня з моменту приходу Ліри. Терен — застиглий, з очима, в яких змішались страх і захват, двійко велетенських вовків-охоронців, і кілька сильних магів. Всі вони прийшли на невидимий, але сильний клич магії.

 Очевидці стояли немов зачаровані, вони були приголомшені силою, яка виривалася з Ліри.  Терен першим зробив крок уперед, але зупинився. Він бачив, що Дівчина буквально горить зсередини. І розумів: це не слабкість, це  — народження сили, яку він не зможе контролювати.

 Маг сузірʼя прошепотів: — Це… неможливо. Вогняна спадкоємиця? Жива? — Ліра відчула їхні погляди. Вона підняла лице — і полум’я в її зіницях блиснуло. Це був момент, коли вона перестала бути дівчиною, яка тікала. Ліра відкрила свою магію на повну силу, і з цього моменту — назад дороги не існувало.