Розділ 2. Заборонений ліс

 Сонце ще не встигло зійти, коли Ліра вийшла на двір. Повітря було наповне вогкістю і димом від печі. На подвір’ї вже метушилася пані Елла – економіка  та права рука Нінель. Елла була жінкою середнього віку із непримітною зовнішністю, її сіре плаття зливалося з кольором доріжок на подвірʼї, а ідеально зачесана гулька на голові доповнювала строгий образ.

— Раненько ти сьогодні, — сказала вона, не відриваючи погляду від відра. — Думала, що й до обіду не встанеш, постійно щось говорила у ві сні, крутилася, чути було аж  в сусідню кімнату. Знову снилися ті вогні?

 Ліра кивнула. Вона не любила говорити про сни — там завжди був вогонь і голос, який кличе її на ім’я.

— Іди, допоможи батькові на полі. Та не ходи далеко, — жінка озирнулась у бік лісу. — Учора мисливці бачили там світло. Кажуть, щось магічне водиться і почало проявлятися. Слово “магічне” у домі фермерів вимовляли пошепки, ніби це вже було злочином.

 Коли день нахилився до вечора, Ліра залишила поле й рушила до краю лісу. Вона не могла інакше. Ліс тягнув її — холодним подихом, шурхотом віття, спогадом про щось живе і рідне. Дівчина частенько приходила до окраїни лісу, дивилася вдаль і з її памʼяті виривались спогади про життя зі своєю матір'ю. Вони жили бідно, але завжди мали, що зʼїсти і що вдягнути. Марібель була відаючою цілителькою, могла і серйозну хворобу вилікувати і біду відвести, але одного дня їй не вдалося врятувати дитину високопоставленого чиновника, тоді і була накладена остаточна заборона на будь-яку магію та навіть її найменші прояви, а саму жінку піддали людському осуду та переслідуванню…Ліра часто пригадувала дні, коли вони разом з мамою збирали запашні трави в лісі, сушили їх, робили настоянки та зілля. В ті далекі часи, маленька дівчинка хотіла знати все про травницво, зцілення  і поглинала знання з такою швидкістю, що її мати тільки й дивувалася вмінню доньки.

 Тихі роздуми перервав незрозумілий шум, Ліра підійшла ближче, і почула  стогон, який долинав з-під гіллястого куща. Дівчина перелякалася і вже хотіла тікати геть, але побачила величезні блискучі очі, які дивились на неї благаючим поглядом.

 Серед кущів лежав вовк — сірий, величний, але поранений, стріла стирчала з боку, кров  виливалася на землю, а погляд звіра був повен болю і недовіри. Ліра зрозуміла, що тварина її боїться більше, ніж вона його. Тому дівчина почала повільними кроками підходити до звіра, намагаючись заспокоїти його.

— Тихо… не бійся, — прошепотіла вона, опускаючись навколішки.

  Вовк, гаркнув, намагаючись підвестись, але сили покинули його. Ліра простягла руку — і на мить у її грудях прокинулося щось гаряче, знайоме…

  Полум’я, що жило в ній, відгукнулося. Вона торкнулася рани — і світ навколо змінився. Повітря наповнилося жаром, стріла з тріском випала з тіла вовка, а шкіра під пальцями затягнулася м’яким світлом. Коли все стихло, звір підвів голову, його очі блиснули сріблом.

— Іди, — тихо сказала вона. — Ти вільний. Вовк не рушив. Лише нахилив морду і торкнувся її руки — легенько, як подяку. Потім зник поміж дерев.

  Ліра повільно підвелась, ще не оговтавшись від того, що тільки-но сталося. Позаду неї чулись кроки, важкі, грубі, які швидко наближались.

— Що ти там робиш, дівчино? — пролунав чоловічий голос. —  Мисливці.

 Двоє чоловіків у важких плащах і громадних чоботях стояли біля стежки. На поясах — срібні ножі, а на грудях — знак із вигорілим сонцем, емблема Ордену Чистого Полум’я, тих, хто полює на відьом.

— Нічого… я просто… — Ліра відчула, як серце б’ється у вухах. На землі ще лишилася пляма крові, але без слідів поранення.

— Тут був звір? — один із них прицілився списом у землю. — Кажуть, магічні істоти знову з’являються. А де вони — там і відьми.

 Вона зробила крок назад. Її долоні все ще палали теплом.

— Я… просто шукала дрова, — прошепотіла.

Мисливець дивився довго. Потім кивнув — і вони пішли. Коли їхні постаті зникли між дерев, Ліра дозволила собі видихнути.

 Вітер зрушив пожовкле листя — і там, де щойно лежав вовк, лишився слід. Не лапа — а щось дивне, майже людське, з іскорками світла у відбитку. Ліра глянула на нього, і по спині пробіг холод. Вона ще не знала, що врятувала не просто звір