Пролог Вогонь матері

Королівство Арден, де сто років тому відбулася Війна Магів.

 Після перемоги людей над чарівними родами, магія заборонена, а тих, хто володіє нею, називають оскверненими, їх переслідують та спалюють.

 Арденом править Орден Чорного Сонця — організація, що контролює будь-які прояви магії та відовства. Хоча орден проти магічних ритуалів, подейкують, що саме маги темної сили прийшли до абсолютної влади.

 Але старі боги не мертві, їхні уламки сили — Попіл Предків — часом прокидаються в людях, приносячи або дар, або прокляття. Все почалося із світлого дару однієї жінки, який в решті — решт став для неї прокляттям.

 Нічна площа. Вітер, який змішував попіл з пилом брудних вулиць, підіймався над тісним колом людей. Вони стояли мов камені- темні та байдужі до того, що відбувалося перед їхніми очима.

 Всепоглинаючі язики вогнища вп’ялися  в свою нову жертву - відаючу Марібель. Вона була одною з останніх хранительок таємних знань і реліквій які передавалися від роду до роду , від покоління до покоління, від серця до серця.

 Навпроти неї стояла маленька дівчинка із заплаканими очима. Вона стояла мовчки, нерухомо, беззвучно бо немала права ані плакати, ані кричати, ані підійти ближче- щоб не схопили….

 Щомиті обличчя та тіло матері спотворювалося все більше і більше. Її чорне, заплутане волосся розліталося мов крила ворона, а подерта сукня зникала в полумʼї разом із останньою надією.

Відьма ! — вигукнув хтось із натовпу. — Спалити її до тла !

 Очі ,спотвореної вогнем жінки, швидко знайшли серед сотень обличів найрідніший та наймиліший облік- Ліру. Дівчинка була вдягнута в затерте сіре пальто на кілька розмірів більше та чорний картуз який закривав пів її обличчя. Вона підняла свої блакитно-сірі оченята і вп'ялася поглядом в очі матері.

 — Ліро! — зриваючи голос промовила вона. — Твій вогонь — це серце світу. Не дозволь їм зробити з нього попіл.”

— Мамо…— голос Ліри зламався.

 Коли язики полумʼя поглинули ноги жінки повністю, Ліра більше нічого не бачила і не чула, очі застелила темна пелена…

 В цю ж мить чиїсь руки підхопили дівчинку та віднесли в безпечне місце, подалі від розлюченого натовпу безчесного люду.

 Цим рятівником був Кайл, який довго спостерігав за всім, що відбувається знаходячись осторонь. Шістнадцятирічний юнак швидко збагнув, що нещасна дівчинка навіть не усвідомлює, що на неї може початися полювання будь якої миті. Кайл не поділяв спалення на вогнищі, але і виступити проти не мав права.

  Його батько обіймав верховну посаду в  Ордені Чорного Серця, але немолодий вік змусив старого передати частину обов’язків своєму спадкоємцю. Це була досить престижна професія для королівства, але самих ловців сторонились та обходили десятою дорогою, адже деякі місцеві мешканці ще до цього часу  звертались за травами та настроями саме до відаючих, хоча і знали про заборону.

 Хлопцю було зовсім не до вподоби брати тягар чужих страждань на свої плечі, проте щось змусило Кайла  врятувати маленьку дівчинку в той момент, коли вона почала втрачати свідомість, а вартові ордену почали переглядатися, щоб знайти і знищити ще одного потенційного спадкоємця стародавнього роду, навіть якщо це не так. Шістнадцятирічний юнак знав, що Орден Чорного Сонця був безжальним і не бажав лишати навіть найменшого натяку на магію, тому без його втручання дівчинку чекало б теж саме, що і її матір…

 Вогонь поглинув  Марібель повністю, в ту ж мить небо розрірвалося блискавкою — а на серці маленької дівчинки лишився шрам, який буде постійно нагадувати їй про цю ніч.