Серце з попелу

Епілог. Після попелу

Минув рік.

Академія “Ауріс” відбудувалась не повністю - і навмисне. Деякі стіни лишили обгорілими. Як пам’ять.

Арія більше не викладала магію вогню.

Вона навчала слухати.

Каель правив не як легенда - а як людина, що знає ціну тиші. Орден зник. Не знищений - розпущений. Страх не витримує світла надовго.

Селін поїхала на північ. Там, де холодно і тихо. Кажуть, вона почала писати.

А одного ранку, серед відновленого саду Академії, розквітли білі троянди.

Не з попелу. З землі.

Арія зупинилася біля них, торкнулась пелюсток - і вони були теплі.

- Ти щаслива? - питає Каель.

Вона думає мить.

- Я жива, - відповідає. - І це більше, ніж я сміла просити.

Над ними сходить сонце.

І воно - не спалює.

Подобається

#1031 в Фентезі
#270 в Міське фентезі
#352 в Молодіжна проза
#67 в Підліткова проза

Відредаговано: 04.01.2026